"Академічне повсякдення" викладачів та учнів православних колегіумів України XVIII століття
«Академічне повсякдення» викладачів та учнів православних колегіумів України XVIII століття
Поняття «академічне повсякдення» вітчизняні історики почали використовувати не так давно. На думку багатьох дослідників, світ повсякденності об'єднує тих, хто навчає, та тих, хто навчається, а поняття «академічне повсякдення» позначає конкретний спосіб існування викладачів та студентів, а також сукупність ритуалів, комунікативних та повсякденних практик, сформованих співтовариством навчального закладу, які використовувалися у сфері «академічного життя». Уважаємо, що до «академічного повсякдення» викладачів та студентів православних колегіумів можна віднести такі явища: повсякденний побут, святкову культуру, ритуали, церемонії та символи, традиційні форми спілкування та міжособистісні стосунки, творені згідно з певними правилами тощо.
Наприкінці XVII -- у першій половині XVIII ст. на українських землях, які входили до складу Російської імперії, за зразком Києво-Могилянського колегіуму були засновані ще три аналогічні заклади -- Чернігівський, Харківський та Переяславський (відповідно у 1700, 1726, 1738 рр.). Ці інституції зберігали своєрідність освітньої моделі від початку свого постання до реформи духовних навчальних закладів 1808 р., яка була спрямована на подальшу професіоналізацію духовної освіти та її уніфікацію. Православні колегіуми мали генетичний зв'язок із єзуїтськими колегіумами, який виявлявся у схожості організаційної структури, наборі таких же «класів» та послідовності їх проходження учнями. Навчання передбачало поетапне засвоєння матеріалу граматичних класів, класів поезії, риторики, філософії та теології. Змістове наповнення курсів, особливо у першій половині XVIII ст., фактично орієнтувалося на єзуїтську програму «Ratio Studiorum». Час виникнення та існування православних колегіумів дослідники визначають як важливий етап «зустрічі» та взаємодії традицій Заходу та Сходу у всіх сферах культури та на різних її рівнях. У ході такої взаємодії й була вироблена культурно-освітня форма православного колегіуму, який, базуючись на «латинській ученості», став сплавом західноєвропейської та східнослов'янської культурних традиціїДив. про православні колегіуми: Посохова Л.Ю. На перехресті культур, традицій, епох: православні колегіуми України наприкінці XVII на початку ХІХ ст. Харків, 2011..
Метою цієї розвідки є виявлення прихованих сенсів «академічного повсякдення», особливостей протікання процесів культурної дифузії на рівні щоденного життя учнів та викладачів православних колегіумів. Дослідник «академічного повсякдення» може рухатися різними шляхами, зокрема, через виявлення «внутрішніх» та «зовнішніх» структур щоденного життя у класній кімнаті, до якої увійшов викладач, а також того світу, який охоплював учнів та учителів після занять.
Початкові зауваги до розуміння спільноти колегіуму. Вихованці окремих колегіумів писали у спогадах, що «студентами» називали лише тих, хто навчався у філософському та богословському класах, всі інші були «учнями». Однак зі спогадів деяких вихованців Переяславського колегіуму кінця XVIII ст. довідуємося, що там усіх називали студентамиТимковский И.Ф. Мое определение в службу // Москвитянин. 1852. № 17. С. 21-22; Демидовский В. Кое-что из Переяславского семинарского быта последней четверти прошлого века// ПЕВ. 1876. № 11. С. 431.. Але в офіційній документації колегіумів послідовного розрізнення понять «учень» і «студент» не спостерігається: так, учнів філософського та богословського класів зазвичай називали «студентами»ЦД1АУК. Ф. 990, оп. 1, спр. 1395, арк. 19; спр. 1446, арк. 2; спр. 1730, арк. 1-3,18; ф. 1973, оп. 1, спр. 1949, арк. 1, 2; спр. 1971, арк. 1., іноді акцентували на такій назві (1774 р.)Див.: Лебедев А.С. Харьковский коллегиум как просветительский центр Слободской Украины до учреждения в Харькове университета. М., 1886. С. 94., але могли уживати щодо них і слово «ученики» (1793 р.)ЦД1АУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 366, арк. 1; спр. 368, арк. 29, 37.. Очевидно, що поділ «учні -- студенти» був досить умовний.
Віковий діапазон учнів досить строкатий. У граматичних класах Харківського колегіуму навчалися хлопці віком від 10 до 20 років, у класах поетики та риторики їх вік коливався від 12 до 23 років, у вищих класах -- від 18 до 28 роківГосударственный архив Белгородской области Российской Федерации. Ф. 127, оп. 1, д. 2, л. 7-21.. У граматичних класах Чернігівського колегіуму наприкінці XVIII ст. вік учнів коливався від 7 до 22 років, у класах піїтики та риторики -- від 14 до 24 роківДАЧО. Ф. 682, оп. 1, спр. 1, арк. 21, 27, 40.. Не дивно, що молодші учні, згадуючи про старших, передовсім зауважували, що «паны эти были усатые»Демидовский В. Кое-что из Переяславского семинарского быта последней четверти прошлого века. С. 432..
Як відомо, в єзуїтських колегіумах Речі Посполитої, зокрема, й у тих, які існували на українських землях, здобували освіту представники усіх станів. Аналогічна ситуація склалася і в православних колегіумахДив. докладно про учнів православних колегіумів: Посохова Л.Ю. На перехресті культур, традицій, епох... С. 197-233.. Для жодної категорії населення навчання не було передбачене як обов'язкове. Найбільший відсоток світських учнів спостерігаємо в Чернігівському колегіумі у 1730-1740-ті рр. (67-69%), менша кількість їх була у Харківському колегіумі. Зменшення відсотка світських учнів перебуває у прямій залежності від збільшення загальної кількості учнів у колегіумі (яке зростало передовсім за рахунок синів духовенства). У Харківському колегіумі з перших десятиліть його існування загальна чисельність студентів була майже вдвічі більша, ніж у інших колегіумах (середня коливалася в межах 400 осіб). Слід наголосити: кількість (та не відсоток) світських учнів кожного колегіуму до кінця XVIII ст. практично не мінялася. Про те, що світські родини наприкінці XVIII -- на початку ХІХ ст. свідомо обирали колегіуми для навчання дітей, свідчать не тільки цифри, але й спогади. Скажімо, Є. Тимківський писав, що він «вместе с другими дворянскими детьми» пішов до Переяславського колегіумуТимковский Е.Ф. Воспоминания о моей жизни // КС. 1894. № 3. С. 377.. Деякі дослідники початку ХХ ст. підкреслювали, що, на відміну від Києво-Могилянської академії, яка приваблювала дітей вельможних осіб, до колегіумів ішли сини менш заможних та знатних козаківМаксимович Г.А. Деятельность Румянцева-Задунайского по управлению Малороссией. Т. 1. Нежин, 1913. С. 123-124.. До речі, в духовних семінаріях Російської імперії у XVIII ст. майже всі учні походили з духовенстваЗнаменский П. Приходское духовенство в России со времени реформы Петра. Казань, 1873. С. 90; Малицкий Н.В. История Суздальской духовной семинарии (17231788). Владимир, 1905. С. 92.. Число учнів православних колегіумів на тлі загальних показників учнівства духовних шкіл Російської імперії (академій та семінарій) було досить значним, хоча й поступово зменшувалося. Так, загальне число учнів Російської імперії у 1738 р. становило 2589 осіб, у 1764 р. -- 6 тисяч, у 1783 р. -- 11 329, у 1807 р. -- 24 167Знаменский П. Духовные школы в России до реформы 1808 года. Казань, 1881. С. 185, 578., відповідно, число учнів колегіумів по відношенню до загальної кількості учнів у 1730-ті рр. складало 29%, у 1760-ті -- 13%, на початку 1780-х років -- 10%, на початку ХІХ ст. -- 6% . Відсоток учнів колегіумів зменшувався через зростання загального числа духовних шкіл та їх учнів у Російській імперії. Хоч завдання створення мережі таких освітніх установ зіткнулося з низкою труднощів. Багато шкіл, які формально відкрилися у 1720-30-і рр., після надісланого до Синоду звіту про їх функціонування були закриті. Відновилася діяльність духовних шкіл лише у другій половині XVIII ст. Утім, в окремі роки набір учнів до духовних семінарій значно зменшувався (наприклад, у 1766 р. усіх учнів було 4 673), стабілізувалася ситуація лише після 1780-х роківFreeze G. L. The Russian Levites. Parish Clergy in the Eighteenth Century. Cambridge London, 1977. Р. 87-88..
За кількістю вихованців найбільшим закладом у Гетьманщині та Російській імперії, а також одним із найбільших у Речі Посполитій та загалом у Європі, була Києво-Могилянська академіяЯременко М. Києво-Могилянська академія за гетьманування Івана Мазепи: pro et contra двотисячного контингенту вихованців // Іван Мазепа та його доба: матеріали міжнародної наукової конференції. К., 2008. С. 193-195.. У 1727 р. у ній навчалося 654 студентіПекарский П. Наука и литература в России при Петре Великом: В 2 т. СПб., 1862. Т. 1. С. 109., у 1730-ті рр. -- до 500, у середині 1740-х-- 1100 осібВишневский Д. Киевская академия в первой половине ХVІІІ ст. // Труды КДА. 1903. №8. С. 614-615.. Найчисельніші єзуїтські колегіуми Речі Посполитої на початку XVIII ст. мали 200-800 учнів, упродовж століття у львівських «школах» навчалося від 550 до 700 студентів, у Віленській академії -- у середньому 800Яременко М. Києво-Могилянська академія за гетьманування Івана Мазепи... С. 194.. Як відомо, в перших університетах Російської імперії тривалий час навчалося лише по кілька десятків студентів.
Склад викладачів православних колегіумів був доволі строкатим. Аналіз наявної бази даних дозволяє зафіксувати основні їх «типи», а також певні зміни у їх кількісному складі, які відбувалися з плином часуАналіз бази даних «Викладачі православних колегіумів», до якої внесено інформацію про 255 осіб, див.: Посохова Л. Ю. На перехресті культур, традицій, епох... С. 236-252.. Більшість викладачів походила з родин духовенства. Вихідці зі шляхетських (дворянських), міщанських та козацьких родин становили невеликий відсоток наставників протягом усієї історії колегіумів. Число учителів-ченців, яке на початку заснування колегіумів дорівнювало 100%, поступово зменшувалося вже у наступні десятиліття. У середині століття цей показник складав 41,3%, а наприкінці століття він дорівнював 21,4 % (до загального числа викладачів). Число білого духовенства зросло з середини до кінця століття, відповідно, з 22,2% до 25,2%. Число світських осіб (тих, які не мали священицького чи чернечого чину), зросло за цей же проміжок часу з 36,5% до 53,4%. На початку ХІХ ст. ченці становили 18%, біле духовенство 20,5% і світські викладачі -- 61,5% від загальної чисельності наставників колегіумів. Хронологічно першим сформувався тип викладача-ченця. Більшість із них на момент призначення на викладацьку посаду певний час перебували в монастирях українських єпархій. У колегіумах вони працювали зазвичай тривалий час. Серед учителів-ченців православних колегіумів бачимо відомих у подальшому діячів церкви (Фадей Кокуйлович, Іраклій Комаровський, Тимофій Максимович, Антоній Стаховський, Йов Базилевич, Платон Малиновський, Варлаам Тещинський, Варлаам Шишацький). Другий тип викладача -- молодий учитель, який почав викладати одразу після завершення свого навчання. З третьої чверті XVIII ст. число їх значно зросло (у понад два рази). Ці молоді вчителі починали роботу в нижчих класах, а за рік-два залишали колегіум. Третій тип викладача можна умовно назвати «професійний викладач», який з'являється у другій чверті XVIII ст. Такі викладачі працювали у колегіумах тривалий час, а згодом учителювали в інших навчальних закладах.
Наставників, які викладали у старших класах, у справочинній документації іменували не інакше як «професорами» (так називали, наприклад, викладача Чернігівського колегіуму Тимофія Максимовича (1724-1727 рр.)ОДД. Пг., 1915. Т. 18 (1738 г.). Стб. 952.та викладача Харківського колегіуму Стефана Вітинського (1743 р.)РГИА. Ф. 796, оп. 23, д. 905, л. 1.). Викладачі саме так підписували документи («богословія профессор іеромонах Епифаній»ЦДІАУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 1488, арк. 1.). Інколи професорами іменували й викладачів риторики («звания профессорского учитель риторики» Чернігівського колегіуму Гавріїл ОгінськийНБУВ ІР. Ф. 301, спр. 655 л, арк. 83., «риторики профессор» Харківського колегіумуЦДІАУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 1488, арк. 1.). Прикметно, що викладача Харківського колегіуму Амвросія Поппеля, який був у минулому ксьондзом, навчався в європейських навчальних закладах, у документах називали «доктор філософії»РГИА. Ф. 796, оп. 28, д. 111, л. 1-2.. Іменування «професор», що фіксується уже на початку існування колегіумів, закріпилося у подальші роки. За середньовічними університетськими традиціями викладачів молодших класів називали «магістрами». Викладання у колегіумі було їх першим місцем роботи (магістри Харківського колегіуму Григорій АнтонськийРГИА. Ф. 796, оп. 18, д. 32, т. 1, л. 241., Андрій ГаванськийТам же., магістри Переяславського колегіуму Петро Барлуй, Йосип Каменський, Лука РомановськийЦДІАУК. Ф. 990, оп. 1, спр. 641; спр. 754, арк. 1.). Все це свідчить про прагнення прилучитися до загальноєвропейської ієрархії вчених ступенів та звань. Хоча у справочинній документації термін «учитель» використовувався досить широко, позначаючи увесь загал наставників колегіуму, «учителями» нерідко називали саме викладачів нижчих класів.
Викладачі послідовно переходили від викладання в одному класі до наступного. Чимало наставників «пройшли» всі щаблі, від граматичного й до вищих класів філософії та богословія (звісно, за умови старанного виконання обов'язків). Середня тривалість перебування на посаді учителя коливалася від 4 до 7 років. Але викладачі-ченці працювали в колегіумах у середньому 9 років, а деякі -- і значно довше, 11-17 років (Авксентій Кивачицький, Йосип Занкевич, Іоан Дубинський, Фадей Кокуйлович, Феофан Федоровський, Йоакинф Карпинський, Варлаам Шишацький, Варлаам Тещинський, Рафіїл Мокренський, Йов Базилевич). Показник середньої тривалості викладання знижений через короткий термін викладацької роботи значної кількості молодих викладачів граматичних класів -- лише рік-два. «Професійні» ж викладачі присвятили тривалий час свого життя викладанню. Наприклад, Симеон Борецький працював у Чернігівському, Харківському колегіумах, згодом у Московській академії. Митрофан Слотвинський після 10 років викладання у Харківському колегіумі був запрошений до Московської академії, Гедеон Антонський після 16 років перейшов до тієї ж академії, Анастасій Савинський після 12 років у Переяславському колегіумі став професором Олександро-Невської семінарії у Петербурзі.
Дані джерел показують, що у Чернігівському, Харківському та Переяславському колегіумах число наставників зазвичай дорівнювало числу класів. У першій половині століття більше вчителів було у Харківському колегіумі, менше -- в інших (у яких пізніше було відкрито вищі класи). Так, у Харківському колегіумі вже у 1727/28 н. р. нараховується семеро викладачівРГИА. Ф. 796, оп. 8, д. 223, л. 71-72.; після появи богословського класу там фіксується вже вісім учителів (наприклад, у 1738 р. та пізніше)РГИА. Ф. 796, оп. 19, д. 378, л. 147; оп. 18, д. 32, т. 1, л. 242-263.. Утім, в окремі роки їх було менше (у 1741/42 та 1773/74 н. р. сім осібІЛ ВР. Ф. 37, спр. 360, арк. 26; ЦДІАУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 2161.). Довгий час у Чернігівському колегіумі було п'ятеро викладачів (зокрема, у 1767/68 н. р.Травкіна О.І. Про склад учнів Чернігівського колегіуму // Сіверянський літопис. 1997. №3. С. 35.). У 1770-1780-ті рр. у колегіумах працювало не менше восьми викладачів. Причому у Харківському колегіумі у квітні 1785 р. був окремий учитель історії та географії, а також грецької мовиРГИА. Ф. 796, оп. 66, д. 154, л. 47.. У Переяславському колегіумі на межі XVШ-ХІХ ст. фіксується дев'ять викладачівСведения о Переяславско-Полтавской семинарии за время от 1798 г. по 1818 г., извлеченные из дел архива Полтавской духовной консистории // ПЕВ. 1887. № 20. С. 730-734; № 24. С. 963.. Найбільше число наставників нараховується у 1793 р. у Харківському колегіумі, де, окрім ректора, викладало 13 осібРГИА. Ф. 796, оп. 74, д. 97, л. 172-182..
«Латинська ученість» у повсякденному житті учнів. Добре відомо, що метою навчання в європейській гуманістичній школі було формування благочестя, а теоретичним підґрунтям виступав принцип pietas litterata (освіченого благочестя). Виховним ідеалом pietas litterata було «знання латини, [...] діяльна побожність і вміння скрізь поводити себе належно»Шевченко Т. Єзуїтське шкільництво на українських землях останньої чверті XVI -- середини XVII ст. Львів, 2005. С. 44.. Дидактичні і педагогічні прийоми, застосовувані у колегіумах, переймалися з досвіду Києво-Могилянській академії, яка, своєю чергою, чимало запозичила з єзуїтської педагогіки. Стрижнем навчального процесу в граматичних класах православних колегіумів було опанування молодшими школярами латини. Природно, що для її навчання використовували посібники, які набули популярності в єзуїтських закладах всієї Європи, а також відповідні прийоми навчання. Наприклад, задля того, щоб привчати учнів колегіумів до латини, їх зобов'язували спілкуватися нею у школі і вдома. Для цього використовували такий засіб, як «calculus», відомий із досвіду всіх православних колегіумів. Ішлося про паперовий сувій («калькулюс»), в якому записували ім'я учня, що порушив правило говорити лише латиною або припускався помилокТам само. С. 430-431.. «Калькулюс» перебував у нього до тих пір, поки не зауважували іншого порушника, до якого він і переходив. Той, у кого «калькулюс» затримався на ніч, карався учителем. Тож кожен учень, отримавши до рук ганебний знак, намагався якомога швидше його позбутися.
Організація шкільних вправ у православних колегіумах також свідчить про запозичення форм та видів навчальних практик єзуїтських шкіл (перш за все вправ, які виконувалися у класі (єхєгсШлє), та домашньої роботи (occupations). У спогадах вихованців православних колегіумів з усіма подробицями описані «екзерциції» і «окупації». Ці перекази про минуле рясніють латинськими виразами, які демонструють навчальне повсякдення учнів. Особливо часто колишні учні згадували, як їх роботу оцінювали вчителі колегіумів. У спогадах зустрічаються приклади, які демонструють широкий діапазон вчительських оцінок -- від схвалення (laudatissime) до засудження (pessimе), сформульованих у декількох словах або у розлогих характеристикахКулжинский И.Г. Воспоминания старинного Черниговского семинариста // ЧЕИ. 1877. № 7. С. 190-193; Демидовский В. Кое-что из Переяславского семинарского быта последней четверти прошлого века. С. 432; Крамаренко И. Нечто из переяславского семинарского быта первой четверти текущего столетия // ПЕВ. 1877. № 3. С. 91-92; Крамаренко И. Из воспоминаний об учителях, бывших в полтавско-переяславской семинарии в первой четверти текущего столетия // ПЕВ. 1880. № 9. С. 403.. Прикметний діалог викладача Переяславського колегіуму Йосипа
Козачківського зі своїм учнем, чию вправу учитель оцінив на такий спосіб: «Taliter, qualiter -- nihil fundamentaliter» (так-сяк, нічого фундаментального). Коли учитель запропонував учневі перекласти оцінку, той відповів, що на його думку, це означає «не терши, не м'явши -- не буде калачаЛевицкий П. Прошлое переяславского духовного училища // КС. 1889. № 2. С. 431.. Вчитель, подумавши кілька секунд, погодився з перекладом. У іншому спогаді зустрічаємо переказ-жарт переяславських школярів про те, як учень-початківець скаржився префекту на свого товариша: «Domine Praefecte! Ego йшов, ille -- пхнув, ego покотився, nasus розбився, а sanguis -- дзюр-дзюр!»Там же. С. 431.. Тож, як бачимо, реальні труднощі вивчення латини були складовою повсякденного життя школярів.
У всіх православних колегіумах широко застосовувався ще один відомий прийомом єзуїтської педагогіки -- змагання учнів. Викладач оприлюднював «рейтинг» успішності вихованців, кожен з яких міг виконати вправу, підписати її «de loco» й вказати прізвище особи, на місце якої претендував. Якщо амбіції мали під собою підстави й учень виконував завдання краще від свого суперника, він займав його місце. Ця практика організації змагань учнів докладно описана у спогадах вихованців колегіумівКулжинский И .Г. Воспоминания старинного Черниговского семинариста. С. 192; Левицкий П. Прошлое переяславского духовного училища. С. 431.. У цих же джерелах натрапляємо й на інформацію про існування «аудиторів», кращих учнів, яких обирав учитель для перевірки завдань інших школярівКулжинский И.Г. Воспоминания старинного Черниговского семинариста. С. 190191; Крамаренко И. Нечто из переяславского семинарского быта первой четверти текущего столетия. С. 91-92..
У граматичних класах викладання поступово переходило на латину, тож від її засвоєння залежало подальше навчання. Саме тому вихованець Харківського колегіуму Є. Топчієв писав, що у перших трьох класах латина панувала над іншими дисциплінами, тож від класу до класу переводили виключно за успіхи в її засвоєнніТопчиев Е. Воспоминания // Южный край. 1883. № 881.. Колишні учні згадували, що вчителі вимагали від вихованців думати латиноюКрамаренко И. Нечто из переяславского семинарского быта первой четверти текущего столетия. С. 91-97.. Отриманих знань вистачало для того, щоб вести нею буденні розмовиКрамаренко И. Из воспоминаний об учителях, бывших в полтавско-переяславской семинарии в первой четверти текущего столетия. С. 404.. Так, колишній учень Харківського колегіуму Я. Толмачов писав, що на третій рік навчання він міг добре розуміти латинських класиків і прочитав «Розмови» Еразма Роттердамського та історію СаллюстіяТолмачев Я.В. Автобиографическая записка//Русская старина. 1892. Т. 75. С. 702.. Учень того ж колегіуму Ф. Луб'яновський згадував, що в граматичному класі «с учителями и товарищами болтал по-латыни, сочинял хріи и речи»46 Лубяновский Ф.П. Воспоминания // РА. 1872. Вып. 1. С. 100.. Спогади демонструють, як латина, а разом із нею антична та середньовічна європейська культури, ставали частиною навчального повсякдення учнів від молодших класів колегіумів.
Спогади учнів засвідчують існування спільних рис навчального повсякдення православних і єзуїтських колегіумів, які зберігалися аж до початку ХІХ ст. Як тільки учень переступав поріг класу, його вітали гучним: <^а1иtamus! Salutamus»!Кулжинский И.Г. Воспоминания старинного Черниговского семинариста. С. 188. Спогади І. Крамаренка, В. Демідовського, І. Кулжинського в окремих місцях настільки подібні, що складається враження про їх навчання в одному колегіумі.
У класах поетики та риторики учні продовжували опановувати латину. На цьому етапі вони мали вільно нею володіти і писати твори на різні теми, передовсім наслідуючи зразки. Дослідники відзначають, що популярність класу поетики у колегіумах зумовлювалася тим, що знання та навички, які там отримували, мали певну суспільну вагу. Юні поети могли, як це було заведено у тогочасному суспільстві, складати вірші на пошану поважних персон та вітати ними під час урочистостей, отримуючи за це винагороду.
Античний спадок та повсякденне життя. Твори учнів колегіумів об'єднує домінування античної тематики, насиченість образами античної міфології. Студенти перебували у полоні античного світу, його літератури та героїв. У повісті «Панна сотниковна» Григорій Квітка-Основ'яненко описав характерний епізод виступу учня класу поетики Харківського колегіуму із привітанням сотнику (вірш написав учитель колегіуму)Квітка-Основ'яненко Г.Ф. Панна сотниковна // Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Зібрання творів: у 7 т. Т. 4. Прозові твори. К., 1979. С. 304.. «Гори Парнаські», вище яких злітав юнак, «дух мистецтва», Геркулес, Марс, Сатурн -- про все це йдеться у вітальному вірші, який був досить типовий. У збірці віршованих привітань студентів префекту Переяславського колегіуму Федору Домонтовичу «соборы муз» на Парнасі, Кронос, Феб, Орфей, інші подібні персонажі складали її питому частинуЛевицкий П. Образцы старо-семинарской поэзии // КС. 1889. № 11. С. 450-454.. Учні Харківського колегіуму у своїх віршах називали себе «питомцами Харьковской Минервы» (1804 Р.)Цит. за: Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования (1655-1905): в 2 т. -- Т. 2. Харьков, 1993. С. 792. У привітаннях харківському єпископу Христофору Сулимі (від студентів різних років) Харківський колегіум іменується «Парнасом», «Харьковским Парнасом», «собором Парнаских муз», «храмом Паллады», себе ж студенти називали «чадами Паллады», які перебували «среди муз на Геликоне»ЦНБ ХНУ ВР. Зібр. рукописів, спр. 682-р 1336/с, арк. 1, 30 зв., 57.. Захоплення античністю, яке виразно демонстрували учні православних колегіумів у своїх віршах, поєднувалося із християнськими основами їхього світогляду. Християнська символіка й тематика не конфліктували, а органічно поєднувалися з античною, творили культурний симбіоз. Водночас фіксуються випадки використання античних символів для окреслення української ідентичності. Так, разом із «Зефірами» та «Ефірами» у віршах натрапляємо на визначення учнів самих себе як «наук Украинских птенцов»Излияние благодарных чувств Его Сиятельству кн. А. М. Голицыну от питомцев Харьковского коллегиума по случаю полученных новых милостей. Харьков, 1806. С. 5.. У віршованому похвальному слові на честь засновника Харківського колегіуму єпископа Єпифанія Тихорського від учня І. Філіповича у 1727 р. звучали слова про радість «Украйны» з приводу організації колегіумуДив.: БагалейД. И., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его существования (1655-1905): в 2 т. -- Т. 1. С. 460-461.. У віршованих партіях харківському єпископу Христофору Сулимі теж натрапляємо на побажання, щоб у колегіумах (на «Олімпі» та «Парнасі», як вони названі) «Украина процветала», була «Украина благословенна» й розквітав «сад украинских наук»ЦНБ ХНУ ВР. Зібр. рукописів, спр. 682-р 1336/с, арк. 2, 9.. «Перенесення Олімпу» на український ґрунт відбилося також в оформленні конспектів курсів, у малюнках, які робили учні. В одному з конспектів піїтики та риторики, записаному студентом Чернігівського колегіуму у 1730 р., титульний аркуш оздоблений композицією, насиченою античними мотивами: над назвою курсу зображено гору Олімп, на якій сидить наставник із розкритою книгою, оточений спудеями, поруч з Олімпом зображено музу з бандурою та ПегасаНБУВ ІР. Ф. 305, спр. 259, арк. 1.. Подібне зображення Олімпу з Аполлоном і дев'ятьма музами знаходимо також у курсі риторики, прочитаному в Харківському колегіумі в 1737 роціТам само. Ф. 306, спр. 323 п 100, арк. 1 зв.. Античній символіці нерідко надавали національного колориту. За особливо яскравий приклад тут можуть служити зображення грецьких муз на Олімпі у панеґірику на честь архімандрита Тимофія Максимовича, складеному студентами Чернігівського колегіуму 1730 р.Греческие музы в малорусском изображении // КС. 1884. № 4. С. 714., у конспекті піїтики та риторики цього ж колегіуму 1730 р.НБУВ ІР. Ф. 305, спр. 259, арк. 1., конспекті риторики Харківського колегіуму 1737 рокуТам само. Ф. 306, спр. 323 п 100, арк. 1 зв.. У цих прикладах зауважуємо українські елементи вбрання та головних уборів і специфічні музичні інструменти: Аполлон та деякі музи грають на бандурах, а решта муз -- на військових козацьких трубах.
Поліфонія мов. Окрім латини, у колегіумах вивчали ще декілька мов. Церковнослов'янську мову вчили у граматичних класах із допомогою читання текстів, які використовували під час богослужіння. Хоча окреме викладання російської мови у колегіумах розпочалося у 60-х роках XVIII ст., та латина ще довгий час зберігала провідне місце у навчальній практиці всіх класівДив. про викладання мов у колегіумах: Посохова Л.Ю. На перехресті культур, традицій, епох... С. 55-68, 73-80, 115-119.. Відомо, що у Чернігівському колегіумі від самого початку викладання провадилося також польською мовоюПархоменко В. К истории образования на Украине // КС. 1905. № 9. С. 244.. У «Зерцалі от Писанія Божественного» (Чернігів, 1705), добре знаному виданні, пов'язаному із Чернігівським колегіумом, розміщено звернення до гетьмана Івана Мазепи учнів граматичних класів, у якому вони демонстрували володіння тонкощами польської мовиМаслов С.І. Етюди з історії стародруків. К., 1925. С. 53-54.. Про вивчення польської мови у Чернігівському та Переяславському колегіумах свідчать копії атестатів та інші справочинні джерелаДАЧО. Ф. 679, оп. 1, спр. 1065, арк. 1.. В історіографії переважала думка, що у Харківському колегіумі польської мови не вчили, хоча збереглися переклади з неї, які регулярно робили учні під орудою Андрія Прокоповича (викладача, потім ректора колегіуму) наприкінці XVIII -- на початку ХІХ ст. з метою популяризації наукових знань (насамперед сільськогосподарських)Месяцеслов на лето господне 1797-е, которое есть простое, содержащее в себе 365 дней: пер. с польского в Харьковском духовном училище. Харьков, 1799; Месяцеслов на лето господне 1799-е, которое есть простое, содержащее в себе 365 дней: пер. с польского в Харьковском духовном училище. Харьков, 1799; Хозяйственный способ узнавать погоды в 1806 году, с прибавлением краткого исторического известия о Слободско-Украинской губернии: пер. с польск. Харьков, 1806; Хозяйственный календарь на лето господне 1808-е: пер. с польск. Харьков, 1808; Хозяйственный календарь на лето господне 1809-е: пер. с польск. в Харьк. коллегиуме. Харьков, 1808.. Серед віднайдених нами шкільних вправ учнів Харківського колегіуму (1750-1753 рр.) зустрічаються латино-польсько-російські переклади та переклади з польської й на польськуОПИ ГИМ. Ф. 310, д. 72, л. 17.. Отже, польська мова звучала в усіх колегіумах. Окрім названих мов, певне число учнів вивчало німецьку, французьку, грецьку та давньоєврейську мови.
Жива народна мова гармонійно впліталася в букет інших мов. У науковій літературіПетров Н. И. Очерки из истории украинской литературы XVIII века. Киевская искусственная литература XVIII века, преимущественно драматическая. К., 1880. С. 2-5. згадувалася цікава рукописна збірка вправ учня Харківського колегіуму Івана Ушивського (1738-1743 рр.)НБУВ ГР. Ф. 301, спр. 661 п.. Окрім уривків із духовних книг, творів античних авторів, світських повістей, його учитель пропонував для перекладу чимало прислів'їв народного походження (деякі були видозмінені), причому в збірнику бачимо російські, польські й українські прислів'я («Баба з воза, колесам легше», «Осмак копи стереже», «Який пан, такий його крам» тощо).
Ритм життя учнів та викладачів православних колегіумів задавався усталеною православною церковною традицією, перш за все системою свят. Православний календар та церковні канони суттєво впливали на розпорядок дня, час іспитів та вакацій, форми діяльності до і після навчання. Ілля Тимківський, згадуючи своє навчання у Переяславському колегіумі, писав, що учні зобов'язані були відвідувати церковну службу в недільні та святкові дні, кожен клас мав визначене місце у храмі, викладачі фіксували присутність вихованців та їхню поведінкуТимковский И.Ф. Мое определение в службу. С. 21.. Подібна практика існувала і в інших колегіумах. Також учні обов'язково співали в колегіумному хорі, який брав участь у службах у храмах колегіумів, а також у святкуваннях визначних подій як в межах своїх навчальних закладів, так і в містіКрамаренко И. Нечто из переяславского семинарского быта первой четверти текущего столетия. С. 98, 100; Буткевич Т.И. Историко-статистическое описание Харьковского кафедрального Успенского собора. Харьков, 1894. С. 54.. Типовими виглядають спогади Ф. Луб'яновського, який писав, що вийшов із Харківського колегіуму «с благогоговеніем к Евангелію и ученію церкви, с покорностію начальству и не от страха, а по чувству необходимости в руководстве» (він підкреслив, що його не готували до духовного звання)Лубяновский Ф.П. Воспоминания. С. 113-114.. У недільні та святкові дні студенти богословського класу та викладачі виголошували проповіді не тільки в класі, а й у церкві колегіумуЛитинский В. Картинки из прошлого Черниговской духовной семинарии // ЧЕИ. 1898. № 17. С. 665.. Студенти
Переяславського колегіуму проповідували у неділю та свята в храмах міста та в домовій архієрейській церквіСведения о Переяславско-Полтавской семинарии за время от 1798 г. по 1818 г., извлеченные из дел архива Полтавской духовной консистории // ПЕВ. 1887. № 24. С. 965.. У колегіумах укладався розклад проповідей викладачів та студентів на недільні і святкові дніЦДІАУК. Ф. 990, оп. 1, спр. 1446..
Під час великих свят (Великдень, Різдво) колегіуми відвідували архієреї, інші знатні особи, на честь гостей учні різних класів писали вірші та промови. Існує чимало джерел, які розповідають про приготування учнів усіх класів до релігійних свят (зокрема, у Харківському колегіуму до Великодня у 1792 р.)Там само. Ф. 1973, оп. 1, спр. 1256, арк. 1-1зв..
Розподіл часу учнів колегіумів протягом доби та навчального тижня був досить чітко регламентований. Основою був розклад занять, у якому фіксувалися години шкільних занять з усіх дисциплін та години відпочинку.
Форми організації учнів. Задля підтримки дисципліни та порядку у колегіумах існувала певна система нагляду, в рамках якої виробилося коло обов'язків наставників та учнів. Така система мала чимало спільного із традиціями єзуїтських колегіумів та Києво-Могилянської академії. За учнями мали наглядати всі викладачі, про що їм постійно нагадувало керівництво. Так, префект Харківського колегіуму Ієракс 22 січня 1793 р. закликав наставників з'являтися у класи до початку занять і наглядати за учнями, які «производят шалости»Там само. Спр. 1825, арк. 1-1зв.. Посада префекта передбачала здійснення загального нагляду, зокрема й за викладачами. Відомо також про існування у колегіумах посади суперінтенданта (який обирався з викладачів молодших класів), до обов'язків якого входив нагляд за учнями (серед іншого відвідування кімнат учнів, які проживали як у бурсі, так і у приватних помешканнях).
У всіх колегіумах також існувала система взаємного нагляду учнів. Для цього на кращих з них покладалися обов'язки «сеньйорів», «інспекторів», «візитаторів», «директорів», «цензорів», які допомагали суперінтендантовіЛевицкий П. Прошлое переяславского духовного училища. С. 434; Травкіна О.І. Чернігівський колегіум (1700-1786). Чернігів, 2000. С. 60-63.. «Учреждение о содержании бурсы» Чернігівського колегіуму (1792 р.)Благовещенский М. Извлечение из материалов по истории Черниговской семинарии // ЧЕИ. 1904. № 4. С. 152. дозволяє зауважити тотожність обов'язків суперінтенданта, сеньйора, директора та інспекторів із відповідними посадами в єзуїтських колегіумах. Скажімо, сеньйори відвідували приватні помешкання учнів, а сеньйори бурси -- наглядали за кімнатами. Такий порядок зберігся до початку ХІХ ст.ДАХО. Ф. 40, оп. 2, спр. 571, арк. 2.. Найбільше відомостей маємо про посаду інспектора. Ними були учні старших класів (зазвичай філософії та богослів'я, іноді риторичного класу), які мали допомагати навчатися учням молодших класів та наглядати за ними. У кожну кімнату бурси призначався свій інспектор. На приватних квартирах, де мешкало традиційно по кілька учнів, разом із ними жив і інспектор, який стежив за навчанням та поведінкою своїх підопічних, а також за веденням ними господарства. За це він отримував від батьків учнів грошову винагороду (5-8 рублів за кожного учня на рік). Інспектори мали регулярно повідомляти суперінтендантові про поведінку учнів. У інструкції для інспекторів Харківського колегіуму (за списком 1796 р.) містяться поради, що окреслюють нагляд як засіб запобігання можливим неприємним ситуаціям. Укладачі правил радили інспекторам усіляко сприяти тому, аби вільний час їх підопічні використовували для читання книг. Тож їм рекомендували без особливої потреби не відпускати учнів з помешкань та пильнувати, щоб ті «не ходили по базару без нужды». Самим інспекторам теж радили читати книжки, не тинятися вулицями і «не шататься по чужим квартирам»Цит. за: Лебедев А. С. Харьковский коллегиум как просветительский центр Слободской Украины до учреждения в Харькове университета. С. 81.. Інспекторів застерігали, щоб ті в нічний час не виходили з дому, не посилали з дорученнями учнів, не залишали на ніч сторонніх та не запрошували до себе гостей.
Велике значення у житті студентів єзуїтських шкіл та їх релігійному вихованні відігравали студентські конгрегаціїШевченко Т. Єзуїтське шкільництво на українських землях... С. 81.. Добре відомо про існування студентських братств (конгрегацій) у Києво-Могилянській академіїПетров Н.И. Киевская академия во второй половине XVII века. К., 1895. С. 103.. У Чернігівському колегіумі теж функціонувала конгрегації в ім'я Богородиці Непорочного ЗачаттяТравкіна О.І. Чернігівський колегіум (1700-1786). С. 65-66.; відомо, що існував певний обряд прийняття бурсаків у її члениНБУВ П». Ф. 127, спр. 151, арк. 1, 3., однак докладних відомостей про нього знайти не вдалося. М. Лілеєв уважав, що посвята в братчики відбувалася у конгрегаційній церкві Усіх СвятихТам само. Арк. 3., як і у Києво-Могилянській академії.
Залишилися згадки про те, що в колегіумах велася книга «Album», яку дослідники Києво-Могилянської академії розглядають як один із різновидів фіксації збору пожертв на потреби «академіків»Яременко М. Ціна «міщанської любові» або скільки коштувала прихильність обивателів Києво-Подолу до могилянських студентів // Соціум. Вип. 5. К., 2005. С. 96.. Микола Ханенко, перебуваючи у Чернігові в жовтні 1730 р., записав у щоденнику: «студентам приходившим кумалбо дан червоный»Ханенко Н.Д. Дневник генерального хоружого Николая Ханенка. К., 1884. С. 16. Про існування конгрегаційного збору згадували історики Чернігівського колегіуму. Збір коштів і, відповідно, записи в книгу розпочинали у день Св. Анни після богослужіння; студент, «екклесіарх» конгрегаційного збору, обходив у церкві жертводавців, подання яких йшли виключно на бідних студентів бурсиЛитинский В. Картинки из прошлого Черниговской духовной семинарии // ЧЕИ. 1896. №13. С. 420-421..
Організація самої бурси, самоорганізація учнів, їх почесні титули, взаємоконтроль, який був традиційно притаманний бурсам колегіумів, добре описані В. Наріжним у повісті «Бурсак». Один із героїв захоплено й піднесено пояснював новачку Неону добре продуману і дієву організацію життя: «Почетное сословие бурсаков образует в малом виде великолепный Рим, и консул управляет оным вместе с сенатом. В консулы избирается старший из богословов, а прочие богословы и философы образуют сенаторов; риторы составляют ликторов, или исполнителей приговоров сенатских; поэты называются целерами, или бегунами, которые употребляются на рассылки; прочие составляют плебеян, или чернь -- простой народ. Видишь, как все это прекрасно устроено!»Нарежный В.Т. Бурсак, малороссийская повесть // Нарежный В.Т. Сочинения: в 2 т. -- Т. 2: Романы и повести. М., 1983. С. 14.. З розповідей героїв повісті Наріжного постає картина життя у бурсі з її ефективною системою нагляду та підтримання порядку. Зауважимо, що у бурсі існували свої традиції покарання порушників правил: окремі переступи учнів розглядалися керівництвом колегіуму, інші -- «сенаторами» (до речі, найбільшим злочином бурсаки вважали крадіжку).
Відомо декілька інструкцій кінця XVIII ст. щодо організації нагляду за вихованцями бурс, які за змістом та духом дуже близькі між собою. Як наголошувалося в листі білгородського єпископа Феоктиста Мочульського керівництву Харківського колегіуму від 28 вересня 1793 р., нагляд за вихованцями мав відбуватися з метою «отвращения безчиния и неблагопристойности»ЦДІАУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 368, арк. 45.. Так, в «Учреждении о содержании бурсы» Чернігівського колегіумуБлаговещенский М. Извлечение из материалов по истории Черниговской семинарии // ЧЕИ. 1904. № 4. С. 152. зауважувалися неприпустимі для учнів форми дозвілля. Їм, скажімо, заборонялося ходити містом, особливо «по шинкам, трактирам, свадьбам и другим зазорным местам», тож наставники мали «бродящих удерживать и совсем бродяжничество запрещать и искоренять». Щодо студентів старших класів зазначалося: «... чтобы никто трубки не курил, в карты не играл и чтоб не было никакого шуму»Цит. за: Благовещенский М. Извлечение из материалов по истории Черниговской семинарии // ЧЕИ. 1904. № 4. С. 154..
Покарання та заохочення до навчання виступають важливими складовими характеристики «академічного повсякдення», адже для учнів і викладачів колегіуму вони були щоденними практиками. Як уже зазначалося, при організації православних колегіумів чимало було запозичено з єзуїтської педагогіки. Тілесні покарання, які застосовувалися в Києво-Могилянській академії та православних колегіумах, практикувалися передовсім у тогочасних єзуїтських колегіумах та інших гуманістичних школах, не кажучи вже про домашнє виховання. Шмагання різками було звичним, часто вживаним покараннямДемидовский В. Краткий исторический очерк состояния Переяславско-Полтавской семинарии со времени основания ее (1738 г.) до преобразования в 1817 г. // ПЕВ. 1888. № 20. С. 750; Левицкий П. Прошлое переяславского духовного училища. С. 433.. Навіть призначені до учнів інспектори нерідко застосовували різки до своїх підопічних. Резонансний випадок стався у Переяславському колегіумі у 1746 р. Інспектор Полонський побив «свого» учня Савонова, керуючись популярним висловом із латино-польських абеток:
«Розга, духъ свєнтьій, косці не пшеломіе,
А розумъ барзо въ глову выготе»[Вишневский Д. ] Случай из гувернерской жизни // КС. 1895. № 1. С. 7..
За згадками колишніх вихованців Чернігівського колегіуму, у класі інфими у кутку біля груби стояли березові різки й сидів учень, який пускав їх у хід за наказом учителяКулжинский И.Г. Воспоминания старинного Черниговского семинариста. С. 189.. Зі спогадів відомо, що різки застосовували за певним порядком, залежно від оцінок, які учні отримували від аудиторів за виконані завдання. У випадку постійного отримання учнем поганих оцінок учитель, перш ніж перейти до покарання, декілька разів висловлював йому догану. І лише коли школяр не виправлявся, звучало «АесШ» -- учень мав стати навколішки на порозі класу. Сигналом до шмагання різками було «пеscit»; за згадками учнів, число ударів учитель призначав відповідно до того, наскільки часто школяр отримував незадовільну оцінкуТам же. С. 191.. Екзекуторами виступали найгірші за успішністю учні, яких називали «сікарями» або «саlefactor'ами» («зігріваючими»); за тяжкі провини вихованця наказували одразу двоє «сікарів» під дзвін колегіумського дзвону, звуки якого розносилися містомЛевицкий П. Прошлое переяславского духовного училища. С. 433.. Сікли нерідко до крові, що мало загальновідому тоді назву «березова каша». За спогадами колишніх учнів колегіумів, у дві різки під дзвін сікли лише за надзвичайні вчинки (крадіжку, пияцтво, безчинство)Крамаренко И. Нечто из переяславского семинарского быта первой четверти текущего столетия. С. 98.. Серед покарань, які застосовували у колегіумах, згадуються «палі» (удари лінійкою по руках), поклони, стояння на колінах (іноді на гречці). При цьому необхідно зауважити, що удари «палями» та деякі інші покарання застосовувалися як певний ритуал, укорінений у колегіумах (особливо для тих, хто щойно вступив до закладу). В автобіографічній повісті «Бурсак» Василь Наріжний показав це на прикладі головного героя Неона, якого покарали ударами «палі» в перший же день навчання у Переяславському колегіумі. Досвідчений учень пояснив новачкові, що таким чином привчають до покірності та терпіння, і порадив трошки потерпіти, запевнивши, що коли той буде добре вчитися, кривди скоро закінчатьсяНарежный В.Т Бурсак, малороссийская повесть. С. 12.. Переживання літературного героя перегукуються зі спогадами М. Т. Каченовського, видатного історика, який закінчив Харківський колегіум. Він згадав відому з історії колегіумів традицію сікти всіх без винятку вихованців кожної суботи й підкреслив, що це було більше ритуалом, аніж безглуздою розправою: для учнів, «особенно выдающихся прилежанием и благонравием, обращался в одну лишь формальность поднимания и опускання розги»Каченовский В.М. Михаил Трофимович Каченовский // Библиографические записки. 1892. № 4. С. 260.. Загальноприйнятою у всіх колегіумах була практика покарання різками учнів-утікачів, зазвичай молодшого віку, адже втеча вважалася серйозним переступом. Резолюції про те, щоб утікача повернули до колегіуму та висікли, фіксуються протягом XVIII ст.ЦДІАУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 1295, арк. 1.. Так, в указі переяславського єпископа Йова Базилевича наголошувалося, що за першу втечу учня мають карати різками, якщо це трапиться вдруге -- карати у шкільних сінях, за третю спробу -- сікти «при собрании всех учеников публично перед школами»Там само. Ф. 990, оп. 1, спр. 837, арк. 27..
Колишні учні у спогадах неодноразово підкреслювали, що покарання різками застосовували лише до класу поетики. Викладачі колегіумів розуміли, що це покарання завдає й морального приниження. Свідчення цьому знаходимо у листуванні між префектом Чернігівського колегіуму Сильвестром Новопольським та префектом Києво-Могилянської академії Георгієм Кониським з приводу учня колегіуму Петра Мінца (1749 р.), який увів в оману керівництво академії: не пройшовши навчання у класах поетики й риторики колегіуму, він записався до класу філософії в академії. Виявивши неправду, Георгій Кониський покарав учня, але, як він писав у листі, «я по увещании наказал его довольно розгами приватно, а не публично, [...] чтобы публичная конфузия не могла быть ему препятствием к науке, ежели схочет наперед где обучатись»Страдомский А. Переписка префектов Черниговского коллегиума иеромонаха Сильвестра Новопольского и Киевской Академии иеромонаха Георгия Конисского // ЧЕИ. 1866. № 22. С. 712. Пізніше справу опублікував М. Петров (Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии. Отд. ІІ (1721-1795). Т. І (1721-1750 гг.). Ч. 1. К., 1904. С. 400-407).. Однак після цього Георгію Кониському довелося виправдовуватися перед київським митрополитом, бо учитель Чернігівського колегіуму Г. Іскра звинуватив його у жорстокості, назвавши «тираном и мучителем». спільнота колегіум учень православний
В інструкції інспекторам Харківського колегіуму (1796 р.) зазначалося, що необхідно прагнути виправляти учнів не стільки покаранням, скільки напучуванням, і карати за переступи вельми помірковано («не от гнева, не от злобы»): наказувалося «учеников никогда не бить по щекам, за волосы не рвать, не бить по спине, не штрикать ничем в глаза, в зубы и в груди, также по рукам палкою или толстою палею так, чтобы паля от удара разбилась, как то делают запальчивые»Цит. за: Лебедев А. С. Харьковский коллегиум как просветительский центр Слободской Украины. С. 82.. Текст інструкції (1796 р.) дає можливість стверджувати, що інспекторів намагалися утримати не тільки від тілесних покарань, але й від моральних принижень учнів. Правила забороняли примушувати школярів знімати з інспекторів чоботи та чистити їх (тобто використовувати вихованців як слуг), давати прізвиська, обзивати («не называть каналіями, бестіями, сукиными сынами и другими язвительными словами»)Там само. С. 83..
Випадки побиття інспекторами своїх підопічних не залишалися поза увагою. Так, у листопаді 1793 р. члени правління Харківського колегіуму розглядали справу інспектора Микити Максимовича, який побив учня Павла Волошинова через, як він пояснив, запальність свого характеру. Було вирішено, зважаючи на недосвідченість інспектора, залишити його при учнях, однак з умовою -- у разі повторного застосування фізичної сили Максимович мусив платити штраф. Як покарання за порушення інструкції було призначено 50 поклонів перед іконою Богоматері в монастирській церкві, а також наказано переписати правила на своєму папері для всіх інших інспекторівЦДІАУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 1925, арк. 1 зв.. Школярам рекомендувалося не нагадувати Микиті Максимовичу про подію, ставитися до інспектора доброзичливо, щоб надалі не множити ворожнечіТам само. Арк. 2..
Відомо, що студентів філософського та богословського класів колегіумів різками взагалі не карали. Хоча чернігівський єпископ Віктор Садковський тільки в 1803 р. заборонив тілесні покарання для учнів старших класівСтрадомский А. Переписка префектов Черниговского коллегиума... С. 713., однак таких поглядів дотримувалися й раніше. Джерела показують, що наприкінці XVIII ст. у Переяславському колегіумі за ректора Йосипа Козачківського, затятого противника тілесних покарань, різки застосовували лише у крайніх випадках, не більше ніж 5-10 ударівНБУВ ІР. Ф. І, спр. 47216 (2 зошит), арк. 4.. Наприкінці XVIII ст. й у Харківському колегіумі різки застосовували тільки у надзвичайних ситуаціяхСтеллецкий Н. Харьковский коллегиум до преобразования его в 1817 году // Вера и Разум. 1895. Т. 1. Ч. 2. С. 655.. Колишні вихованці навіть критикували таку поблажливість. Є. Тимківський писав, що у Переяславському колегіумі недостатньо суворе ставлення до вихованців призводило до того, що у деяких учнів виявлялася «излишняя преданность Бахусу»Тимковский Е.Ф. Воспоминания о моей жизни. С. 77..
Деяких учителів звільняли з посад не тільки за тілесні покарання учнів, а й за їх приниження. І. Крамаренко згадував про учителя граматичного класу Переяславського колегіуму С. Андрущенка, який ображав тих, хто погано навчався латини, називаючи їх уїдливими словами: «Пень, колода, чурбан, чемодан». Інколи він звертався до них так: «Эх ты, грязный бурсачище! Тебе бы только копысткой мешать галушки в котле бурсацком»Крамаренко И. Нечто из переяславского семинарского быта первой четверти текущего столетия. С. 97, 98.. Через скарги учнів наставника було звільнено. Привертає увагу скарга сеньйора Чернігівської бурси Федора Григоровича ректору колегіуму на учителя граматичного класу Козьму Осокова (12 червня 1798 р.), який називав його «дураком, ничего не смыслящим». Скаржник був обурений тим, що йому завдали таке «крайнее посрамление» у присутності учнівДАЧО. Ф. 682, оп. 1, спр. 1, арк. 256.. Прикметно, що подібні ситуації стосувалися учителів нижчих граматичних класів. Вочевидь осіб, які виявляли якості, несумісні з учительською посадою, керівництво звільняло, тому ми майже не зустрічаємо таких випадків у середніх та вищих класах. Водночас у спогадах колишніх учнів неодноразово згадувалися викладачі, які були нетерпимі до фізичних покарань. Так, у спогадах про вчителя (згодом ректора) Переяславського колегіуму Йосипа Козачківського зауважувалося, що він вкрай рідко застосовував різки, натомість намагався вплинути на учнів словом, повчаннями, дошукуючись контакту з нимиНБУВ ІР. Ф. І, спр. 47216 (2 зошит), арк. 4-5..
У колегіумах не були чітко прописані покарання за певні порушення. Скажімо, на «чорну роботу» було відправлено учня за втечу з колегіумуЦДІАУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 1889.. Таке ж покарання призначив архієрей Сильвестр Лебединський студентові філософського класу Переяславського колегіуму, який прийшов просити вільного священицького місця «во французском жилете, а равно с таковою же палкою» (за це учню було наказано виконувати «чорну роботу» чотири дні)Цит. за: Сведения о Переяславско-Полтавской семинарии за время от 1798 г. по 1818г., извлеченные из дел архива Полтавской духовной консистории // ПЕВ. 1887. № 21. С. 775.. Відомі випадки, коли вихованців старших класів штрафували за певні вчинки. Таке покарання було передбачене інструкцією Сильвестра Лебединського (1801 р.), де говорилося, що недобросовісного учня учитель має «штрафовать, яко ленивца»Сведения о Переяславско-Полтавской семинарии за время от 1798 г. по 1818 г., извлеченные из дел архива Полтавской духовной консистории // ПЕВ. 1888. № 2. С. 84.. Зі спогадів І. Крамаренка відомо про існування карцеру в Переяславському колегіумі, куди за тяжкі провини саджали на декілька діб на хліб та водуКрамаренко И. Нечто из переяславского семинарского быта. С. 98..
Покарання залежали і від соціального стану учня. У православних колегіумах рідко застосовували такий крайній захід, як відрахування, адже для дітей духовенства це означало переведення їх у податковий стан. Тому навіть коли переступи були серйозні, керівництво колегіумів намагалося не виключати юнаків. Наприклад, чотирьох учнів риторики Харківського колегіуму зупинили на міській заставі, коли вони намагалися пронести у місто чвертку горілки, за що їм загрожувало відрахування з колегіуму та позбавлення духовного звання. Однак єпископ Христофор Сулима заступився за них і випросив у губернатора помилування, пояснюючи вчинок студентів юним віком і необережністю, а не зіпсутістю чи схильністю до пияцтва. Викладачі теж характеризували їх позитивно. Тож учнів покарали різками й узяли від них письмове зобов'язанні, що подібного не повторитьсяЛащенков Н. Материалы к столетию Харьковской кафедры. Христофор -- первый епископ Слободско-Украинский и Харьковский // Харьковский сборник. 1893. Вып. 7. С. 167-168.. Втім, студента філософського класу Г. Моклаковського, сина священика, відрахували з колегіуму за постійні пропуски занять, хоча спроби вплинути на порушника тривали упродовж кількох місяцівДержархів Харківської обл. Ф. 40, оп. 5, спр. 321, арк. 1-19..
На синів поважних осіб, для яких навчання у колегіумах не було обов'язковим, наставники колегіумів намагалися впливати умовляннями. Прикладом може слугувати лист ректора Харківського колегіуму Йова Базилевича, написаний латиною, до учня Симеона Шабельського, представника відомої дворянської родини. У перших рядках ректор рекомендував учневі «благочестіе, страх Божій і прилежаніе к наукам». Далі Йов Базилевич закидав Симеону, що той постійно буває у товаристві недостойних людей, «призрев науки, к изученію которых сюда послан»Цит. за: Войтков А.Н. Иов Базилевич, епископ Переяславский, и участие его в церковно-политической жизни Польской Украйны (1771-1776) // Труды КДА. 1903. № 6. С. 324., а житло юнака стало місцем збору шахраїв та гультяїв. Ректор закликав його відмовитися від такого життя та нагадував: якщо учень не зміниться, він може бути «безславно удаленным и от студенческаго братства, и от моей науки»Там само.. Однак загальна тональність листа характеризується турботою та доброзичливістю, яку зафіксував і підпис: «от души тебе благожелающій».
З листами-напученнями до учнів зверталися і їх батьки. Дослідник історії Чернігівського колегіуму М. Благовіщенський навів такий лист, звернений до учня з класу риторики (1748 р.). У ньому батько писав, що знає про поведінку сина, який частіше відвідує шинки, ніж храм та школу, і закликав більше цінувати «добродетель и науку», а насамкінець лаконічно пообіцяв синові, що як тільки добереться до нього, буде йому непереливки: «Сорву тебе ухо»Благовещенский М. Извлечение из материалов по истории Черниговской семинарии // ЧЕИ. 1904. № 4. С. 149, 150.. Цікавий лист до сина міститься у записничку студента Харківського колегіуму Г. Булгакова. Батько писав, що мати посилає п'ять карбованців і якщо син застосує їх «в пользу, то это будет для меня приятно. Когда же издержишь понапрасно на пустяки, то будешь ты осел, а я твой верный отец»ЦНБ ХНУ ВР. Зібр. рукописів, спр. 117/с 136, арк. 387..
У православних колегіумах використовували досвід стимулювання учнів до навчання, вироблений в єзуїтських школах. Варіанти заохочення залежали від віку учнів. У молодших класах широко застосовували систему схвалень (Laudes), які підраховувалися і фіксувалися за кожним учнем. Від загальної кількості «схвалень» учитель відраховував бали за провини вихованця. Колишній студент Переяславського колегіуму І. Тимківський згадував, що взимку він заслужив 500 «схвалень», половину з яких «прогуляв» навесні, бо полюбляв грати у м'ячТимковский И.Ф. Мое определение в службу. С. 20.. Як нагороду за гарне навчання та поведінку можна розглядати й призначення учнів на посади інспекторів та сеньйорів. Інспекторами до дітей знатних і багатих осіб керівництво колегіумів призначало найбільш талановитих та успішних учнів[Вишневский Д. ] Случай из гувернерской жизни. С. 6.. Відзнакою також вважалося надання учневі можливості виступити на святкових подіях у колегіумі, на публічних іспитах тощо. За виступи учням заведено було дарувати книги. До відзнак можна віднести рекомендацію старанного та здібного учня на вигідне місце «кондицій». Кондиціями називали договір між студентом та певною родиною (родинами), який визначав умови та термін роботи студента як домашнього вчителя дітей. Кондиції були достатньо розповсюдженою практикою заробітку грошей для продовження навчання. Бідним учням також допомагало закріплення за ними священицького місця, з якого вони починали отримувати прибутки вже під час навчання. Найздібніших учнів посилали для продовження студій за кордон (документально підтверджено декілька таких випадків), до Києво-Могилянської академії чи університетів Російської імперії.
У Харківському колегіумі з липня 1813 р. застосовували також нагородження кращих учнів срібними медалями, що було унікальним для духовних академій та семінарій Російської імперіїДив. про це: Посохова Л.Ю. Харківський колегіум (XVIII -- перша половина ХІХст.). С. 112-114.. Це право для колегіуму виклопотав родич князів Голіциних, відомий меценат М. П. Румянцев. Вкрай цікаві символи, викарбувані на медалях. У центрі, поруч із маслиною, зображалася покровителька наук, мистецтв і ремесел Мінерва. Композицію доповнювали символи чотирьох видів мистецтв -- бюст, палітра, колона та ліраТам само.. На позір, така символіка була невластивою для духовного навчального закладу. Однак дослідження алегоричних зображень, поширених у православних колегіумах України XVIII ст., засвідчили їх еволюціонування від традиційної християнської символіки до ренесансно-барокової образності, зіпертої на античні зразки. Змішування обох систем творило особливу форму образно-аналогістичного пізнання світуДив. про це: Посохова Л.Ю. Сакральне і світське: алегоричні зображення та символи пізнання у православних колегіумах України (XVIII -- початок ХІХ ст.) // КА. 2010. Вип. 8. С. 111-121..
Культура дозвілля учнів та викладачів православних колегіумів вже ставала предметом спеціальної розвідкиПосохова Л.Ю. «Рекреація»: культура відпочинку учнів та викладачів православних колегіумів України XVIII ст. // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. !сторія. Харків, 2008. Вип. 40 (816).. Важливо відмітити, що, окрім традиційного для всіх прошарків населення відпочинку, який був пов'язаний із церковними святами, у православних колегіумах у XVIII ст. з'являються та закріплюються нові практики дозвілля. Через посередництво Києво-Могилянської академії православні колегіуми запозичили деякі форми дозвілля учнів, характерні для єзуїтських колегіумів. Перш за все вихованці згадували практику рекреацій, яка швидко поширилася й стала звичноюПосохова Л.Ю. Харківський колегіум (XVIII -- перша половина XIX ст.). С. 110; Левицкий П. Прошлое переяславского духовного училища. С. 436.. Прогулянки за місто викладачів та учнів колегіумів були дуже популярні. Найчастіше вони відбувалися у травні, тож за ними закріпилася назва «травневі рекреації». В одному з видань початку XIX ст. час влаштування травневої рекреації пояснюється тим, шо це був період «открытия благотворной весны»Майская рекреация. Xарьков, 1815. С. 1.. Рекреації провадилися за певним ритуалом. Студенти збиралися під вікнами келії ректора й співали прохання відпустити їх на рекреацію. Ректор звертався за порадою до префекта і вони разом приймали рішення про перерву у заняттях на один день (зазвичай такий відпочинок влаштовувався один-два рази на місяць). Після отримання дозволу студенти вітали викладачів та керівництво колегіуму співом написаних на їх честь кантів, дякуючи за згоду на прогулянку. Рекреації відбувалися в одних і тих же мальовничих місцях за містом, які обирали студенти та викладачі. На природі починалися веселощі, ігри та розваги учнів (серед ігор називаються кеглі, ігри з м'ячем тощо). Окрім рухливих ігор, учні розважалися грою на різних музичних інструментах, співали хоромЛевицкий П. Прошлое переяславского духовного училища. С. 436-437.. Викладачі теж відпочивали та розважалися. Серед спогадів випускників колегіумів є згадки про професора, який на відпочинку любив співати українську пісню «Ой у полі могила з вітром говорила», а також співав її у перекладі латиною, розважаючи слухачівТам же. С. 432.. Традиційно у рекреаціях брали участь і мешканці міста, нерідко високопосадовці. Урочиста хода студентів і професорів від будинку колегіуму, з центральної частини, через усе місто на рекреації ставала подією у місцевому культурному житті. У цій формі дозвілля поєднувалися елементи традиційної народної та європейської університетської культури. До речі, за спогадами, рекреації у Харківському університеті у 1820-ті рр. відбувалися з такими ж церемоніями і видами дозвілля, як і в колегіуміНичпаевский Л. Воспоминания о Харьковском университете, 1823-1829 годы // Харківський університет XIX -- початок ХХ ст. у спогадах його професорів та вихованців: у 2 т. -- Т. 1. Харків, 2008. С. 87..
«Рекреаційними годинами» називався і щоденний відпочинок учнів Києво-Могилянської академії та інших колегіумівЛинчевский М. Педагогия древних братских школ и преимущественно древней Киевской академии // Труды КДА. 1870. Т. 3. № 9. С. 576.. Збереглося декілька варіантів розкладу занять, наприклад, Харківського колегіуму з жовтня по квітень 1769 р.ЦДГАУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 665, арк. 1-4; спр. 666, арк. 1-3.. Згідно з ним учні після вранішніх занять мали кількагодинну перерву, якої вистачало на обід, прогулянку чи інші варіанти відпочинку. Після цього заняття поновлювалися ще на кілька годин.
Спільні прогулянки студентів та професорів стали у XVIII ст. звичайним видом відпочинку. Відомо, що філософ Г. С. Сковорода, який викладав у Переяславському, а потім у Харківському колегіумах, здійснював такі невеличкі мандрівки зі своїми учнями. Деякі з них залишили спогади про прогулянки, під час яких вони милувалися краєвидами та обговорювали з учителем різні темиКовалинский М. Жизнь Григорія Сковороди // Сковорода Г. С. Повне зібрання творів: у 2 т. -- Т. 2. К., 1973. С. 57.. Відомо, що професори та студенти Гейдельберзького університету з XVIII ст. й до сьогодні прогулюються так званою «філософською стежкою», яка проходить мальовничими схилами над містом. Такі практики спілкування і виховання ставали частиною повсякденного життя професорів та учнів європейських освітніх центрів.
Чим ще розважалися під час рекреаційних годин учні колегіумів? Ймовірно, це були ігри (не обов'язково рухливі). Можливо, саме про таку гру йдеться у конспекті курсу філософії, який читав Сильвестр Новопольський у Чернігівському колегіумі (1749-1751 рр.). Після запису першої частини курсу (логіки) студент занотував умови гри, яку можна віднести до мнемонічних ігор (на розвиток рахунку, логіки, абстрактного мислення)ОР РГБ. Ф. 152, д. 131, л. 390 об.. Три «персони» грали 24 «бирками» і «трьома речами», причому серед можливих «речей» в описі згадуються «пиво, вино та мед».
У православних колегіумах з'явилися й деякі нові види інтелектуального відпочинку учнів. Білгородський єпископ Самуїл Миславський у 1770 р. в інструкції викладачам Харківського колегіуму, яку він відправив разом із підшивками газет, наказував, щоб викладачі ретельно та уважно читали учням газети у недільні, святкові та інші вільні від навчання дні та години. Якщо вихованці у газетах знаходили щось незрозуміле, вони за поясненнями мали звертатися до наставниківЦДІАУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 249, арк. 1.. Читання газет стало звичайним заняттям учителів та учнів у вільний час; газети (наприклад, «СанктПетербургские ведомости») надходили до Харківського колегіуму достатньо регулярноТам само. Спр. 1832, 1833, 1834.. До речі, цей вид відпочинку не був характерним для духовних шкіл (семінарій) Російської імперії у XVIII ст., адже вони не отримували газет. Передплата коштувала дуже дорого, скажімо, у 1770 р. Академія наук виписувала тільки 12 газет, тож вони рідко зустрічалися у приватних зібраннях.
Збереглося обмаль джерел, які б відображали атмосферу спілкування учителів колегіумів між собою, їхнє спільне дозвілля. Яків Толмачов, викладач Харківського колегіуму, писав, що йому «приятно теперь вспоминать о тех дружеских беседах своих сослуживцев, которые своим чистосердечием, откровенностью и остроумием оживляли эти беседы»Толмачев Я. В. Автобиографическая записка. 75. С. 708.. Зі спогадів випливає, що викладачі зустрічалися часто, особливо на свята (іменини тощо), й до них іноді приєднувався єпископ Христофор Сулима. Під час дружніх зустрічей професорів іноді були присутні студенти. У спогадах учня Харківського колегіуму Федора Луб'яновського йшлося про те, що Григорій Сковорода раз чи двічі на рік приходив до Харкова, щоб «повидаться с другом своим», викладачем риторики Іваном Двигубським. Саме в гостях у Двигубського Луб'яновський зустрів Григорія СковородуЛубяновский Ф. П. Воспоминания. С. 107.. Залишилися спогади про те, якими веселими та дотепними були жарти Йосипа Козачківського у товаристві викладачів Переяславського колегіуму. Він любив розповідати курйозні анекдоти, причому нерідко їхній сенс полягав у кумедному «розшифруванні» та «тлумаченні» латинських висловлюваньНБУВ ІР. Ф. І, спр. 47216, арк. 9 зв. -10 зв.. Про нього також згадували, що він поблизу свого дому гостинно пригощав чаєм та закусками учнів та викладачів колегіуму після повернення їх з рекреаційних гулянь за містомКрамаренко И. Нечто из переяславского семинарского быта первой четверти текущего столетия. С. 100..
«Утечі від науки». Такий сюжет часто постає на сторінках видань, присвячених історії колегіумів. Тож цей аспект життя потребує спеціального аналізу. У 1927 р. О. В. Водолажченко писала про втечу учня як «останній крок», як реакцію протесту на намагання єпархіальної влади силоміць забрати до школи, коли всі інші засоби уникнути навчання були випробуваніВодолажченко О. З історії Харківського колегіуму в ХУШ віці // Наукові записки науково-дослідної кафедри історії української культури. Харків, 1927. № 6. С. 108-110.. Такий погляд є вочевидь упередженим. Необхідно зазначити, що керівники колегіумів утікачами вважали учнів, які невчасно повернулися до навчального закладу з вакацій, свят, або ж надовго затрималися вдома «за хворобою». До категорії «утікачів» потрапляли виключно сини священнослужителів, які мали обов'язково навчатися у духовній школі. Діти представників світських станів залишали колегіуми за власним бажанням, це не розцінювалося як «утеча». Керівництво колегіумів складало «реєстри» утікачів-синів духовенстваЦДІАУК. Ф. 990, оп. 1, спр. 538, 836; ф. 1973, оп. 1, спр. 2127; ф. 2007, оп. 1, спр. 555, 786., однак час постання їх припадає на серпень, тобто переддень і початок навчального року. Їх метою було дисциплінувати батьків учнівТам само. Ф. 1973, оп. 1, спр. 2097.. У середині XVIII ст. керівництво колегіумів зобов'язувало викладачів одразу після свят складати списки студентів із приміткою про відсутніх учнівТам само. Спр. 1825, арк. 4 зв.. Отже, певне число вихованців потрапляло до категорії «утікачів» на короткий час через спізнення на навчання і відсутність інформації про його причину. Типова ситуація виявилася на допиті «учня-утікача» з Харківського колегіуму Івана, сина священика Максима (квітень 1758 р.), який захворів і не приїхав до колегіуму після вакаційТам само. Спр. 1881, арк. 1.. В останній третині XVIII ст. свідоцтва про хвороби дітей надсилали до колегіумів напередодні навчального року, щоб їх не включили до списків «утікачів». Так, у серпні 1798 р. у свідоцтві, виданому Івану Мировицькому, протопоп Гаврило та священик Михайло засвідчували, що учень захворів на пропасницю і на видужання надії малоТам само. Спр. 2093, арк. 1..
В історії колегіумів траплялися випадки, коли учні тікали безпосередньо зі стін колегіуму. Матеріали справ містять нехитрі історії, де учні часто навіть не могли пояснити причини такого вчинку. З допиту учня Харківського колегіуму Трохима (12 березня 1750 р.) дізнаємося, що він у нічний час знаходився поза колегіумом, за що його висікли. Після цього учень утік до Софронієвої пустині, але ченці повернули його назадТам само. Спр. 1870, арк. 1.. У лютому 1750 р. наймит І. Тарасов за наказом свого господаря, попа Євстафія, спробував забрати додому з Харківського колегіуму під час навчання його сина Михайла. На допиті наймит розповів, що він викликав хлопця з колегіуму на вулицю, посадив на візок і повіз його додомуТам само. Спр. 1871, арк. 1-3.. Назустріч утікачам випадково трапився архимандрит, який упізнав школяра і затримав його. Достатньо типовими є свідчення Федора Александровського про те, як він свавільно втік додому, але батько піймав його і повернув до колегіумуТам само. Спр. 1878, арк. 3.. Духовні правління нерідко зобов'язували батьків самостійно розшукувати утікачів. Таке розпорядження надали священикові Воскресенської церкви містечка Андріївки Григорію, чий син утік з колегіуму у вересні 1759 р.Там само. Спр. 1885, арк. 1. Батько почав об'їздити села, у які міг податися хлопець, швидко знайшов його і повернув до колегіуму. При розгляді справ частіше за все свідчення надавали батьки, адже переважна більшість утікачів навчалася в нижчих граматичних класах, а їхній вік становив 10-14 років.
Причинами утеч учнів з колегіумів дослідники називали насамперед скрутне матеріальне становище та суворі умови життя у бурсі (більшість утікачів були бурсаками)Левицкий П. Прошлое переяславского духовного училища. С. 442; [Демидовский В.] Материалы, относящиеся к первым временам исторического существования Переяславско-Полтавской семинарии // ПЕВ. 1887. № 21. С. 782; ХитровМ. Наше белое духовенство в XVIII столетии и его представители // Странник. 1896. № 8. С. 520-521.. В. Демідовський серед причин назвав також дух козацької вольниці[Демидовский В. ] Материалы, относящиеся к первым временам исторического существования Переяславско-Полтавской семинарии // ПЕВ. 1888. № 14. С. 559-560.. Вочевидь, для значної частини учнів причинами втечі були сум за рідною домівкою, близькими та друзями.
Число утікачів коливалося упродовж років. Так, у 1750 р. до реєстру Харківського колегіуму потрапило 45 осіб (один із найчисельніших списків)ЦДІАУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 2099, арк. 1-2.. У 1765 р. керівництво цього колегіуму повідомляло, що з вакацій та свят не повернулося 10 учнівТам само. Спр. 654, арк. 3-5.. На цей час там навчалося понад 400 учнів з духовенства, отже, число втікачів було відносно невелике. Для порівняння зазначимо, що у середині століття з великоросійських семінарій тікало до половини учнівЭкземплярский И. Причины нерасположения нашего белого духовенства к школе и науке в продолжение XVIII ст. // Руководство для сельских пастырей. 1864. Т. 2. № 22. С. 186..
Засоби існування учнів У дослідженнях з історії колегіумів робилися спроби реконструювати раціон харчування бурсаків, визначити, наскільки забезпечувалися їхні щоденні потребиТравкіна О.І. Про склад учнів Чернігівського колегіуму. С. 36; Посохова Л.Ю. Харківський колегіум (ХУШ -- перша половина ХІХ ст.). С. 50-53.. Висновки зводяться до того, що утримання бурсаків було вкрай незадовільним, тож учні мали кожен день шукати шматок хліба. Історія всіх колегіумів доносить таке явище, як «епетенції» (від латинського «petere» -- просити), коли бурсаки ходили по домівках мешканців міст, виступали з «ораціями і декламаціями». Вони читали вірші та розігрували невеликі духовні інтермедії, вихваляючи чесноти хазяїна, вітаючи його зі святамиЛевицкий П. Прошлое переяславского духовного училища. С. 441-442.. О. Шафонський писав: «Если бы не было народного подаяния, то бы они с голода и холода помирать должны»Шафонский А.Ф. Черниговского наместничества топографическое описание. К., 1851. С. 283.. У спогадах чернігівського старожила натрапляємо на опис того, як бурсаки ходили попід вікнами городян, співали хором й просили «борщику». При цьому автор спогадів висловлював сумніви в тому, що саме голод примушував бурсаків просити милостинюЧернигов за 45 лет (Заметки старожила) // Черниговские губернские ведомости. 1851. №51. С. 5.. Дослідники ХІХ ст. відзначали, що поневіряння бурсаків вулицями міст у пошуках народного подаяння -- явище, характерне виключно для українських міст. Таких практик не фіксується у великоросійських містах, де існували семінаріїПокровский И. О способах содержания духовных училищ в России // Странник. 1860. Сент. С. 188.. Себто ходіння студентів вулицями у пошуках пожертв було не лише засобом їх виживання, але й сформувалося у певну традицію, корені якої можна віднайти в історії середньовічних європейських університетів. Учні колегіумів також охоче ставили «вертепні драми» та містеріїСірополко С. Історія освіти в Україні. К., 2001. С. 185., глядачами яких були пересічні мешканці міст. За ці вистави виконавців винагороджували зазвичай їжею. Студентам вищих класів господар міг налити чарку горілки. Адже, за колегіумською приказкою, пити риторам -- non licet (не можна), філософам -- licet (можна), богословам -- debet (потрібно)Левицкий П. Прошлое переяславского духовного училища. С. 441.. Винагороджували за виступи також грошима: Микола Ханенко 20 червня 1730 р. записав у своєму щоденнику, що дав чернігівським «студентам-інтермедіантам 1 рубль»Ханенко Н.Д. Дневник генерального хоружого Николая Ханенка. С. 7.. Популярності набули різноманітні «музичні поздоровлення», з якими учні колегіумів вчащали до домівок міщанМиклашевський Й. Музична і театральна культура Харкова кінця ХУШ -- першої половини ХІХ ст. К., 1967. С. 11.. У спогадах чернігівського старожила підкреслювалося, що виконання кантів бурсаками городяни завжди вітали щедрими подаяннямиЧернигов за 45 лет (Заметки старожила). С. 5.. Історики зазвичай підкреслювали важкі умови отримання освіти учнями колегіумів, необхідність просити милостиню, жебрати задля підтримки свого існування. Проте, як уже зазначалося, така практика заробляння грошей бідними студентами європейських міст була традиційноюСтруков Б.Г Имущественный и социальный статус немецкого студенчества в конце XIV -- первой половине XV вв. // Из истории университетов Европы XIIIXV веков: межвузовский сборник научн. трудов. Воронеж, 1984. С. 53.. З часом із цією звичкою бурсаків почали вести боротьбу місцеві архіпастирі. Наприклад, переяславський єпископ Йов Базилевич 25 квітня 1771 р. заборонив учням Переяславського колегіуму збирати пожертви, адже вважав, що для колегіуму це ганебно, а учні «лишаются учения производимого и должного в нем успеху, а притом и собственное свое теряют здравие, нередко же и разным опасным случаям себя подвергают»ЦДІАУК. Ф. 990, оп. 1, спр. 855, арк. 1.. Хоча й інші єпископи намагалися покласти край «ходінням», випрошування подаяння учнями спостерігається упродовж усієї історії колегіумів; воно поступово зникає лише з початком ХІХ ст. У своїх спогадах колишні учні, оцінюючи своє перебування у бурсі як суворі часи, все ж зауважують багато приємних моментівТолмачев Я. В. Автобиографическая записка. С. 703..
Умови життя, раціон харчування «своєкоштних» студентів, на відміну від «казеннокоштних» (бурсаків), залежали від фінансових можливостей їхніх батьків. Діти із заможних родин проживали на квартирах разом із інспектором, менш заможні мешкали по декілька осіб (також з інспектором). У декого були навіть слуги. Так, у 1796 р. разом зі студентом Чернігівського колегіуму Олександром Матвієвичем у приватному помешканні проживав «учитель» (інспектор), старий слуга, слуга-хлопець, служниця-жінка (яка готувала їжу та прибирала)НБУВ ІР. Ф. І, спр. 64348-64350, арк. 1 зв.. Частину провізії для нього завезли одразу (борошно, крупи, сало, сир, сіль), а у подальшому привозили курей, гусей, качок, індиків, яйця тощоТам само. Арк. 2-2 зв.. Але таких учнів у колегіумах було небагато.
Так, у 1741/42 н. р. у Харківському колегіумі навчалося 210 осіб, а слуги були тільки в чотирьох (у синів ізюмського полкового судді Івана Лисаневича, ізюмського полкового обозного Андрія Двигубського, у небожа бєлгородського архієпископа Петра Роденкова)ІЛ ВР. Ф. 37, спр. 360, арк. 31..
«Своєкоштні» студенти з незаможних родин для поліпшення свого становища шукали заробітку. Вони переписували книги та рукописи для всіх охочих, перш за все для заможних учнів. Деякі наймалися «будильниками» для своїх товаришив, прибігали вранці, стукали у вікно і будилиКрамаренко И. Нечто из переяславского семинарского быта первой четверти текущего столетия. С. 93. (про свого «будильника» Харитона, розумного та старанного сина дячка, з теплом згадував І. ТимківськийТимковский И.Ф. Мое определение в службу. С. 21.).
Зовнішній вигляд учнів. У спогадах зазначалося, що деякі з учнів класів риторики, філософії, богослів'я носили довге волосся, інші підстригали його «в кружок», мали вусаДемидовский В. Кое-что из Переяславского семинарского быта последней четверти прошлого века. С. 431-432.. За спогадами, учні зазвичай одягалися в жупани, деякі віддавали перевагу довгим «кафтанам», які підперізували паском. Вирушаючи в дорогу, частіше за все одягали так звані «киреи» -- різновид «кафтана» зі стоячим коміромТам же. С. 432.. Прикметно, що батьків-священиків зобов'язували навчати синів носити певне вбрання, аби вони «не ходили босіи и в мужичьем платне»НБУВ ІР. Ф. 232, спр. 330, арк. 7, 8, 12.. Відомо, що на урочистості учні одягалися по-святковому, іноді -- в спеціальне вбрання. Так, на свято, яке відбувалося в Чернігові в 1781 р., за указом єпископа керівництво колегіуму мало потурбуватися, щоб учні були вбрані «в лучшее одеяние со всеми коллегиатскими знаками»ДАЧО. Ф. 679, оп. 1, спр. 1253, арк. 32.. Цікаві спогади залишив І. Тимківський про свято в Переяславі, під час якого студенти колегіуму, що супроводжували архієрея, були вбрані в «старинный ученый наряд, широкіе темносиніе либеріи, обшитые цветным снурком, с широкими разрезанными рукавами и пуговицами до низу», на голову одягали чорну чотирикутну шапкуТимковский И.Ф. Мое определение в службу. С. 19-20..
У гардеробі заможних учнів були речі європейського походження. Наприклад, серед переліку речей студента Чернігівського колегіуму Олександра Матвєєвича (1796 р.) фіксується фрак, сюртук, камзол, шуба, панчохи шовкові, сорочки тонкі з манжетами та сорочки німецькіНБУВ 1Р. Ф. I, спр. 64348-64350, арк. 1.. Стежили за модою не лише діти світських осіб. Як згадувалося, син священика, студент філософії Переяславського колегіуму Василь Батієвський (у 1800 р.), прибув до архієрея просити священицького місця, вбравшися у французьку жилетку та з французьким ціпкомСведения о Переяславско-Полтавской семинарии за время от 1798 г. по 1818 г., извлеченные из дел архива Полтавской духовной консистории // ПЕВ. 1887. № 21. С. 775.. Обурення архієрея викликав не тільки одяг, а й брутальна поведінка студента, який під час літургії не знімав капелюха. Юнака відправили до колегіуму з доганою та письмово зобов'язали ходити лише у дозволеному вбранніТам же. С. 776.. Мабуть, цей випадок став поштовхом до розпорядження, яким від студентів вимагали, щоб вони «не выстригали на голове протупеев французских», а, готуючись до священства, зачісували волосся назадСведения о Переяславско-Полтавской семинарии за время от 1798 г. по 1818 г., извлеченные из дел архива Полтавской духовной консистории // ПЕВ. 1887. № 24. С. 962..
Отже, певне розмаїття зовнішнього вигляду студентів засвідчує, що керівництво колегіуму не ставило своїм першочерговим завданням його уніфікувати, а стежило передовсім, щоб вихованці «пристойно» виглядали, особливо у святкові дні, прагнучи, щоб учні відрізнялися від селян. Наприкінці XVIII ст. помітні регламентації одягу та вигляду учнів колегіумів. Такі кроки мали на меті привести у відповідність зовнішність студентів з їхнім майбутнім призначенням.
«Робочий день» викладача. У науковій літературі неодноразово зазначалося, що викладацька посада у православних колегіумах, академіях та семінаріях у XVIII ст. потребувала від людини надзвичайних зусиль. Для з'ясування навантаження викладачів колегіумів необхідно встановити обов'язкові та додаткові види робіт. Викладачі православних колегіумів, на відміну від учителів більшості семінарій Російської імперії, мали значне число учнів у класах, яке коливалось від 30-40 до 100 осіб. За традиціями, які встановилися у Києво-Могилянській академії, а потім утвердилися у колегіумах, учитель відповідної школи (класу) викладав усі навчальні дисципліни класу. «Головні» предмети вивчалися кожного дня дві або чотири години. Окрім цього, викладач проводив практичні класні вправи декілька разів на тиждень (на цих заняттях аналізувалися переклади, твори, дисертації, проповіді тощо). Викладання «другорядних» предметів (якими певний час були історія, географія тощо) відбувалося 2-3 рази на тиждень (кожне заняття по дві години). Якщо підсумувати, викладач разом з учнями мав проводити в аудиторіях практично увесь день. Яків Толмачов писав, що, викладаючи у Харківському колегіумі піїтику, математику, грецьку, латинську та французьку мови, він мав 52 години навантаження щотижняТолмачев Я.В. Автобиографическая записка. С. 706.. Після великої кількості годин, проведених в аудиторії, учитель мав готуватися до уроків наступного дня. Не дивно, що професори нерідко читали свої курси за записками, зробленими їхніми попередниками, без додаткових змін.
Окрім проведення занять в аудиторіях колегіумів, наставники мали виконувати додаткові обов'язки, до яких, передусім, належало виголошення проповідей. Така практика утвердилася в середині XVIII ст., адже саме з цього часу в діловодних документах про службову кар'єру почали фіксувати читання кожним викладачем проповідейЦД1АУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 236, арк. 1., у наступні десятиліття ці відомості зазначалися регулярноОДД. СПБ., 1910. Т. 39 (1759 г.). -- Стб. 593; ЦД1АУК. Ф. 990, оп. 1, спр. 1101, арк. 32.. З 1770-1780-х років у всіх колегіумах складали списки викладачів із зазначенням кількості виголошених проповідей, а також розклади проповідей (на рік чи півріччя), які мали виголосити професори та студенти колегіумів у недільні та святкові дніЦД1АУК. Ф. 990, оп. 1, спр. 1446; ф. 1973, оп. 1, спр. 2193.. До речі, викладачі семінарій Російської імперії у XVIII ст. не мали такого обов'язку. Проповідь на великоросійських просторах на початку XVIII ст. ще сприймалася як культурно чуже явище, яке привнесли українські вченіклірикиКагарлицкий Ю.В. Некоторые аспекты изучения истории культуры переходного типа: русская проповедь ХУШ века как источник // История и филология: проблемы научной и образовательной интеграции на рубеже тысячелетий: сб. статей. Петрозаводск, 2000. С. 212..
Викладачі колегіумів були кращими ораторами у місті, тож не дивно, що вони мали обов'язок виголошувати проповіді також і в кафедральних соборах. Деякі з них були надруковані (наприклад, проповідницькі слова ректора Харківського колегіуму Гедеона АнтонськогоГедеон (Антонский). Слово в день Сретения Владимирской иконы Богоматери. М., 1744; Гедеон (Антонский). Слово в неделю двадесять первую по Сошествии Св. Духа. М., 1742.; «Слова» викладача Харківського колегіуму Андрія Прокоповича, виголошені у Харківському Успенському соборі з 1787 р. до початку ХІХ ст.Прокопович А.С. Поучительные слова. [М], [1803].). Темами проповідей нерідко ставали роздуми про користь «наук», підкреслювалася необхідність їх вивчення (не тільки теологічних). Так, Іларіон Григорович, розмірковуючи над людськими чеснотами, до яких слід прагнути, наголошував, що «философии день и нощь поучатися нам есть»Иларион (Григорович). Слово в неделю шестую по Пасхе. М., 1742. Л. 6.. Думки про «науки» звучали у «словах» Кирила Флоринського (надруковані невдовзі після залишення ним посади викладача філософії Харківського колегіуму)Кирилл (Флоринский). Слово в высокоторжественный день рождения Елисаветы Первыя, императрицы всея России. СПб., [1741]. Л. 6.. У проповідях викладачі нерідко зверталися до студентів таким чином: «почтенные наук любители»Епифаний (Канивецкий). Слово на день иже во святых отцев нашего Иоанна Златоустого, об обязанностях наставника. СПб., 1807. С. 1..
Хоча навантаження викладачів колегіумів було чималим, деякі з них писали навчальні посібники, перекладали твори іноземних авторів, займалися видавничою діяльністю тощо. Так, у 1792 р. префект Чернігівського колегіуму Іоан Левицький уклав «Реєстр князям Чернігівським», в якому зібрав відомості про чернігівських князів та деяких інших осіб. Реєстр побачив світ як додаток до «Літопису Грабянки»Реестр князьям Черниговским // Летопись гадячского полковника Григория Грабянки. К., 1853. С. 329-334.. Викладач богослів'я Харківського колегіуму Андрій Прокопович був причетним до усіх відомих видань першої харківської друкарні (при приказі суспільної опіки). Серед них були й календарі, які Андрій Прокопович переклав з польської мови, деякі -- разом із студентами колегіумуМесяцеслов на лето господне 1797-е, которое есть простое, содержащее в себе 365 дней: пер. с польского... в Харьковском духовном училище. Харьков, 1797; Месяцеслов на лето господне 1799-е, которое есть простое, содержащее в себе 365 дней: пер. с польского в Харьковском духовном училище. Харьков, 1799.. Цікаво, що починаючи з 1806 р. у календарях, окрім основної частини, перекладеної з польської, з'явився «Короткий опис Слобідської України», який готував Андрій ПрокоповичХозяйственный способ узнавать погоды в 1806 году, с прибавлением краткого исторического известия о Слободско-Украинской губернии: пер. с польск. Харьков, 1806; Хозяйственный календарь на лето господне 1808-е: пер. с польск. Харьков, 1808; Хозяйственный календарь на лето господне 1809-е: пер. с польск. в Харьк. коллегиуме. Харьков, 1808..
Додаткова частина містила опис губернії, міста Харкова та Харківського колегіуму. Ці видання можна віднести до числа перших в Україні краєзнавчих праць, які писалися з метою ознайомлення широкого читача з особливостями та історією свого краю. На цьому тлі цілком закономірним було обрання А. Прокоповича почесним членом Товариства наук Харківського університету.
Бюджет викладача. Хоча у джерелах міститься чимало даних про платню викладачів колегіумів у XVIII ст., однак зазвичай вони уривчасті, не охоплюють усіх видів прибутків, не надаються для порівняння. У джерелах зазначалася, як правило, тільки грошова складова винагороди викладачів і не наводилися інші. Тож при дослідженні засобів утримання професорського складу у XVIII ст. потрібно враховувати традицію виплат та особливості їх фіксації, відповідно, завданням є встановлення основних різновидів джерел прибутків, визначення постійних та епізодичних їх складових.
При заснуванні колегіумів архіпастирі передбачали оплату викладачам з прибутків архієрейського дому, а також за рахунок благодійних пожертв. Тривалий час забезпечення викладачів залежало тільки від цих «місцевих» джерел. Вони отримували жалування не тільки у грошовій формі, але значну його частину -- «натурою» (продуктами харчування, дровами тощо), особливо у першій половині XVIII ст. Після введення штатних окладів, які встановлювалися на кожну духовну школу єпархії, в тому числі й колегіуми, можна говорити про фіксовані суми жалування викладачам. Утім, до цих окладів також додавалося утримання від монастиря (та інші форми додаткової винагороди). Історики ХХ-ХХІ ст. не завжди фіксували цей комплекс, часто-густо не враховували, що протягом XVIII ст. поняття «заробітна плата» («жалованье») й «прибуток» викладача не були тотожними. Широко розповсюдженою була змішана форма оплати, в якій грошова частина поєднувалася з натуральною. У звітній документації колегіумів фіксувалася лише грошова форма виплати викладачам. Обсяги «натуральної» винагороди коливалися, залежали від прибутків монастирів, з якими були пов'язані колегіуми. У документації колегіумів зустрічаються відомості про видачу викладачам борошна (пшеничного, житнього, гречаного), пшона, ячменю, інших продуктівЦД1АУК. Ф. 2007, оп. 1, спр. 24, 44, 121, 1121., додаткових грошей на рибу, м'ясо, свічки, папір та чорнила, на «вариво для учителів»Благовещенский М. Извлечение из материалов по истории Черниговской семинарии // ЧЕИ. 1903. № 23. С. 828.. Однак фрагментарність цих даних унеможливлює встановлення розміру всіх складових прибутків викладачів.
Платню видавали за «третини» року (січневу, травневу, вересневу). Викладання дисциплін оплачувалося по-різному: учителі нижчих класів отримували менше. Викладання у вищих класах зазвичай поєднувалося з виконанням обов'язків префекта та ректора, що передбачало додаткову винагороду за ці адміністративні функції. Додатково оплачувалося виконання обов'язків економа, бібліотекаря. Іноді платили за виголошення проповідейОДД. СПБ., 1910. Т. 39 (1759 г.). Стб. 596.. Співвідношення грошової складової оплати викладачів нижчих та вищих класів різних колегіумів сильно коливалося. Якщо наприкінці 1770-х -- на початку 1780-х років у Чернігівському колегіумі грошова винагорода префекта становила 50 рублів на рік, а усіх інших викладачів 40 рублівБлаговещенский М. Извлечение из материалов по истории Черниговской семинарии // ЧЕИ. 1903. № 23. С. 828., то у Переяславському це співвідношення становило один до двохЦДІАУК. Ф. 990, оп. 1, спр. 1733, арк. 1., Харківському -- один до трьохТам само. Спр. 681, арк. 1.. Більшу заробітну плату одержували учителі-іноземці. У 1760 р. викладачеві іноземних мов Харківського колегіуму Герцю вирішили платити так само, як і ректору (100 рублів)Стеллецкий Н. Харьковский коллегиум до преобразования его в 1817 году // Вера и Разум. 1895. Т. 1. Ч. 2. С. 224.. На загал, розмір грошової винагороди залежав від архієрея, який враховував тривалість служби, сумлінність, іноді сімейні обставини викладачів.
Окрім грошового окладу, важливою статтею надходжень до бюджету викладачів з «білого» духовенства були прибутки від священнослужительських місць, на які їх могли зараховувати. Однак таке явище не було загальним правилом. У 1730-ті рр. трьом викладачам Харківського колегіуму, які отримували прибутки зі своїх церков, зменшили грошові виплати та відмовили в наданні продуктів харчування; у 1750-ті рр. викладачам, котрі проживали поза стінами колегіумів, також видавали тільки гроші (без продуктового забезпечення)Там само. С. 222-223, 228.. Разом із цим, зменшення грошової оплати могло зовсім несуттєво впливати на матеріальний стан викладача, адже прибутки з церковного місця (особливо з багатих парафій) могли значно перевищувати викладацьку платнюЗнаменский П. Духовные школы в России до реформы 1808 года. С. 675.. Тож наставники, які належали до «білого» духовенства, сполучали прибутки з парафії з оплатою викладача. Те саме можна казати про прибутки учителів-ченців, які, окрім платні, отримували й частку прибутків своєї обителі. Вони могли також поєднувати обов'язки викладача з деякими монастирськими посадами. Отже, невеликі суми грошової винагороди викладачів колегіумів до введення штатних окладів доповнювалися утриманням від монастирів (харчі, помешкання тощо).
Після запровадження штатних окладів викладачі почали отримувати більші грошові суми заробітної платні, однак у цілому втратили. Адже їхні попередні загальні прибутки були більшими, ніж новий грошовий окладЗнаменский И. Положение духовенства в царствование Екатерины ІІ и Павла І. М., 1880. С. 96.; особливо це стосувалося викладачів багатих шкіл, які отримували значну частину «натурою». Скажімо, така ситуація існувала у Харківському колегіумі, який до секуляризації мав чимале господарство: декілька сіл, чимало орної землі, лісів, млинів тощоПосохова Л.Ю. Харківський колегіум (XVIII -- перша половина ХІХ ст.). С. 2527, 33-34.. У джерелах відомості про «натуральні» виплати після секуляризації не зустрічаються.
У колегіумах існувала традиція, за якою викладачі отримували дарунки («приношения») від заможних батьків при вступі їхніх синів до школи, а також на Різдво та Великдень, при від'їзді учнів додому на літні вакаціїЛитинский В. Картинки из прошлого Черниговской духовной семинарии // ЧЕИ. 1896. №8. С. 280. У звіті чернігівського єпископа Іларіона Рогалевського 1737 р. такі подарунки названі «политическими приношениями»Благовещенский М. Извлечение из материалов по истории Черниговской семинарии // ЧЕИ. 1903. № 21. С. 734.. Ці подарунки поповнювали бюджет викладачів, проте, звичайно, їх неможливо обрахувати.
Відомості про матеріальне забезпечення викладачів колегіумів засвідчують, що деякі з них мали добрий статок. Це можна сказати про префекта Переяславського колегіуму Петра Базилевича та його брата, учителя того ж колегіуму, також Петра Базилевича. Вони доводилися братами переяславському єпископу Йову Базилевичу. Архієрей не тільки забезпечив своїх кревних усім необхідним на ранніх етапах їхнього життя та кар'єри, але й опісля десятиліттями опікувався братами, аж доки вони не стали протопопами на дуже прибуткових місцяхРГИА. Ф. 796, оп. 57, д. 294, л. 1-12..
Досліджуючи статті прибутків наставників, можна згадати також, що деякі з них працювали репетиторами, навчаючи дітей місцевих дворян. Про це згадував Яків Толмачов, викладач Харківського колегіуму. У своїх спогадах він писав, що, дякуючи репетиторству, його викладацьке бідне жалування суттєво зросло, хоча йому й доводилося навчати дітей після своїх занять у колегіумі аж до глибокої ночіТолмачев Я. В. Автобиографическая записка. С. 706..
До прибутків професорів можна віднести й винагороди за твори, які вони писали та друкували. Серед тих, чия літературна праця була оплачена -- Йоан Максимович. Яків Толмачов писав, що видання посібників серйозно збільшило його статки, він отримав кошти, щоб «прилично жить в Харькове», придбав будинок для батька, а згодом -- і для себе (на Холодній Горі, між маєтками поміщика Квітки та купця Карпова)Там же. С. 707.. Така робота викладачів не лише оплачувалася готівкою, а й приносила інші дивіденди. За «учені твори» професора могли рекомендувати на посаду префекта або ректора, нагородити почесними відзнаками тощо.
Зі спогадів Якова Толмачова стає зрозуміло, що наставники Харківського колегіуму були знайомі з такою поширеною серед європейських університетських професорів практикою заробітку, як пансіонерство. Деякі викладачі, які мали власні будинки, не просто здавали кімнати учням, але й піклувалися про них, допомагали у навчанні, за що отримували певну винагороду від батьківТам же.. Про існування інституту пансіонерства відомо з історії Харківського університету вже з початку ХІХ ст., але, як свідчать спогади, така практика поширилася у Харкові ще до появи університету. Хоча це явище з певного часу почали вважати одним із темних сторін університетського повсякдення, а деякі професори Харківського університету у середині ХІХ ст. активно виступали проти нього, існування пансіонерства у православних колегіумах служить ще одним доказом поширення в них типових для Європи університетських практик.
Слід мати на увазі також, що деякі викладачі як духовного, так і світського стану, володіли родинними маєтками, землями і підданими. Наприклад, ректора Харківського колегіуму Андрія Прокоповича у 1792 р. записали до «Родословної книги дворянства Харківського намісництва» (його родині належали землі в хуторі Іванівському й 15 душ)ЦНБ ХНУ ВР. Зібр. рукописів, спр. 1470/с., ч. 1..
Одружені учителі проживали за межами монастиря, іноді отримували провізію на квартиру. Деякі одружені священики-учителі мали власні помешкання у місті. Наприклад, викладач Харківського колегіуму Андрій Прокопович, який був дворянином за походженням, мав родину й проживав у власному будинку у містіДив.: Посохова Л.Ю. Доля українського інтелектуала: Андрій Прокопович (1757-1826) // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вип. XIV. Сер. Історія. Вінниця, 2008. С. 25-30.. У джерелах неодноразово зустрічаються згадки про те, що викладачі жили у «колегіумських будинках», певні приміщення яких були пристосовані для проживання. Хоча відомості про такі «квартири» викладачів вкрай скупі, відомо, що для їхнього проживання виділялися або келії монастирів, або невеличкі кімнати у самих колегіумських будинках. Саме про таке розміщення викладачів писав ректор Харківського колегіуму Йов у відповідь на запит преосвященного у 1767 р. З опису келій випливає, що кожна з них включала три невеликі «чулани»; ці кімнати виділялися для проживання викладачам тому, що були замалими для занять з учнямиПисьма партикулярные к Его Преосвященству от губернатора Щербинина // Курск.ЕВ. 1874. № 1. С. 36.. Ректор, який був настоятелем монастиря, мешкав у окремих приміщеннях. Поодинокі відомості щодо умов проживання викладачів свідчать, що певних норм не існувало, колегіуми пропонували викладачам те, що мали.
Життєвий простір викладачів та учнів колегіумів. До простору колегіуму відносимо як основні будівлі, так і службові приміщення, бурси, кімнати та квартири, в яких жили студенти у міських будинках, а також кімнати (келії) викладачів колегіумів. Процеси складання колегіумських комплексів мають чимало спільного з подібними процесами формування комплексів колегіумів (коледжів), університетів у містах Західної та Центральної Європи (які почалися значно раніше й відбувалися стихійно). У середині XVIII ст. архітектура університетів Європи вже вирізняється вишуканістю, адже поступово утверджувалося переконання, що заняття наукою, як і служіння Богу, має бути втілене у гідну архітектурну форму. Тож університети та академії стають домінантами містобудівних ансамблів європейських міст поруч із парламентами, палацами правосуддя тощоКулешова Г.И. Образы науки и архитектура научных комплексов // Вопросы философии. 1992. № 4. С. 24.. Колегіумський локус у міському середовищі також складався стихійно, однак певною мірою він відображає культурні процеси, які відбувалися у місцевому суспільстві. Фундатори колегіумів, підшуковуючи приміщення для навчальних закладів, зупинили свій вибір на монастирях та церквах, які знаходилися в історичних центрах полкових міст Чернігова, Харкова і Переяслава, на території міських фортець. Придивімося уважніше до перших будівель колегіумів: Чернігівський та Переяславський розташовувалися на території монастирів Чернігівського Борисо-Глібського та Переяславського Вознесенського. Харків не був центром єпархії, відповідно, у ньому не було архієрейської резиденції. Однак колегіум розташовувався поруч з Покровською церквою (також у центрі міста), з якою вони згодом утворили Покровський училищний монастир. Після утворення Харківської єпархії Покровська церква стала кафедральною.
У Чернігові класи колегіуму розмістили у чотирьох кімнатах дерев'яної оселі, де до того містилися келії ченців-домініканцівСвятитель Иоанн Максимович, митрополит Тобольский и Сибирский // КЕВ. 1916. №24. С. 546.. Новий кам'яний корпус Чернігівського колегіуму постав у ході реконструкції, яка відбувалася у 1700-1702 рокиАдруг А. Будинок Чернігівського колегіуму // Три століття гуманітарної та педагогічної освіти в Чернігові: від колегіуму до університету: Зб. матеріалів ювіл. наук. конф. Чернігів, 2001. С. 37.. Тоді ж добудували дзвіницю: споруду продовжили на схід, з'явився другий поверх над східною і центральною частинами. Будинок містив класи, трапезну, службові приміщенняТравкіна О.І. Чернігівський колегіум (1700-1786). С. 14.. Під час його реставрації в 1952-1953 рр. була знайдена закладна керамічна дошка (51х58 см) з чудовим рельєфним рослинним орнаментом і гербом гетьмана Івана МазепиЛогвинГ. Чернигов, Новгород-Северский, Глухов, Путивль. М., 1965. С. 64-65.. Цей корпус Чернігівського колегіуму неодноразово добудовувався, що було викликано потребами додаткових приміщень для навчальних класівМаркевич Н. Чернигов. Историческое и статистическое описание Чернигова. Чернигов, 1852. С. 33-34.. У 1776 р. колегіум усе ж перевели у кам'яний будинок за річкою Стрижень (який побудував чернігівський полковник П. Полуботок). Ця споруда була просторою та давала можливість відкривати нові класи.
Для розміщення Харківського колегіуму в 1726 р. єпископ Єпіфаній Тихорський придбав у полковника Л. Шидловського один із найкращих у місті кам'яних будинків -- великий двоповерховий дім з просторим двором. Його перебудували відповідно до потреб навчального закладуПосохова Л.Ю. Харківський колегіум (XVIII -- перша половина ХІХ ст.). С. 23-24.. Для розширення території придбали декілька сусідніх дворів харківських мешканців.
Для спорудження навчального корпусу Переяславського колегіуму у 1738 р. на прохання єпископа Арсенія Берла настоятель Києво-Печерської лаври Іларіон Негребецький подарував чотири дерев'яні хати. Їх розібрали, перевезли й побудували корпусЛевицкий П. Прошлое переяславского духовного училища. С. 425.. Підлогу будинку засипали землею, стіни обмазали глиною. У липні 1748 р. пожежа знищила споруду, а навчальний заклад перемістили до іншого помешкання, яке також розташовувалося на території монастиряПархоменко В. К истории образования на Украине. С. 239.. У 1753 р. з ініціативи переяславського єпископа Іоана Козловича звели навчальний кам'яний корпус, який мав чотири класні кімнатиЛевицкий П. Прошлое переяславского духовного училища. С. 429.. Будинок зазнав декілька реконструкцій, особливо масштабну у 1782-1783 рр., коли були добудовані класні кімнатиПархоменко В. Очерки истории Переяславско-Бориспольской епархии (17331785). Полтава, 1910. С. 149-150.
Достатньо важко відтворити первісний вигляд будинків колегіумів, ще складніше реконструювати їх внутрішнє оздоблення. Екстер'єри й особливо інтер'єри змінювалися під час перебудов. Будинок Чернігівського колегіуму зберігся і донині є окрасою міста. Він надзвичайно цікавий в архітектурному плані, поєднуючи двоповерхову частину будівлі та вертикальну вежудзвіницю. Привертає увагу архітектурний різностильовий декор; з великою майстерністю виконані рельєфи Богоматері-Знаміння та Спаса НерукотворногоЛогвинГ. Чернигов, Новгород-Северский, Глухов, Путивль. С. 67, 71-74.. Особливо ориґінальним є верхній ярус вежі-дзвіниціЦапенко М.П. Архитектура Левобережной Украины ХУП-ХУШ веков. М., 1967. С. 210.. Загалом дзвіниця належить до небагатьох цивільних багатоповерхових будинків із ускладненим об'ємно-просторовим рішенням та багатозаломною покрівлеюРазвитие строительной науки и техники в Украинской ССР: в 3 т. -- Т. 1. Строительная наука и техника на Украине с древних времен до 1917 г. К., 1989. С. 80..
Відомо, що над двома вхідними дверима будинку Переяславського колегіуму існували ліпні алебастрові зображення: первісного хаосу та Духу Божого у вигляді голуба та монограми єпископа Йоана Козловича із архієрейськими атрибутамиЛевицкий П. Прошлое переяславского духовного училища. С. 429.. Трактування понять «істина», «просвіта» та «знання» тісно пов'язувалося з символічними зображеннями, усталеними для Православної Церкви. Хоча не слід забувати, що суто релігійні символи традиційно існували як частина символіки європейських середньовічних університетів. У оздобленні колегіумів одночасно із церковними символами використовувалися алегоричні зображення, які нерідко мали античне коріння. Професор Харківського університету І. Тимківський, згадуючи навчання в Переяславському колегіумі, описав малюнки на дверях сіней у колегіумі. Учням граматичних класів адресувалося зображення мудреця, який з долотом та молотком обтесував пень, що під ударами майстра-вчителя перетворювався на зграбного учня з книгою в руках. Піїтам та риторам призначалося зображення криниці, в яку опускався порожній цебер, а піднятий був переповнений водою, яка аж стікала через вінця. Спеціально для філософів та богословів був намальований орел, який покинув землю й летів до сонцяТимковский И.Ф. Мое определение в службу. С. 23.. Отже, спостерігаємо співіснування сакрального та світського на рівні символів, які втілювали поняття науки та просвіти й ставали частиною «академічного повсякдення». Чітко провести межу між сакральним та світським у той час було неможливо.
Для Харківського колегіуму від початку спеціально був придбаний будинок, який на початку 1890-х рр. розібрали при спорудженні нової духовної консисторіїСтеллецкий Н. Харьковский коллегиум до преобразования его в 1817 году // Вера и Разум. 1895. Т. 1.Ч. 1.С. 648.. Класні кімнати колегіумів мали вкрай лаконічні інтер'єри (лави, парти, дошка, ікони), але один із класів, у якому відбувалися диспути та інші урочистості, був обставлений та прикрашений з неабиякою розкішшю. У Харківському колегіумі у «богословській залі» знаходилися особливо шановані ікони, портрет білгородського єпископа Єпіфанія ТихорськогоСолнцев П. Краткие сведения о белгородско-курских иерархах. Харьков, 1871. С. 4., а також бюсти меценатів -- князів ГоліцинихФедоровский Д. Очерк истории Харьковского духовного коллегиума // Духовная беседа. 1863. Т. 18. № 23. С. 196., вилиті в бронзі на мармурових п'єдесталахОР РГБ. Ф. 32, картон 16, д. 31, л. 31-31 об.. Ці скульптури, а також майстерно виконаний образ Розп'яття Христа італійського письма привертали увагу всіх гостей. Про них згадував Д. Бантиш-Каменський, який знайомився із колегіумом у 1808 р.Бантыш-Каменский Д. Путешествие в Молдавию, Валахию и Сербию. М., 1810. С. 47, 48. «Богословську залу» колегіумів студенти нерідко називали «in museo publico»Танков А. Проповедное слово в Белгородской епархии в ХУШ веке // Курск.ЕВ. 1897. №41. С. 809.. Окрім класних кімнат до «території просвіти» відносилися й приміщення бібліотек колегіумів. Книгосховища розташовувалися в одній з кімнат навчального корпусу (у Харківському та Переяславському колегіумах). Утім, деякий час (з 1761 р.) бібліотека Харківського колегіуму містилася у кам'яних монастирських брамах у спеціально для неї влаштованих «камерах»Основание Харьковского коллегиума, нынешней Харьовской духовной семинарии // Молодик на 1844 г. Харьков, 1843. С. 27..
Характеризуючи будівлі колегіумів, варто поставити питання про їхню пристосованість до навчального процесу. Спогади вихованців нерідко містять описи умов проведення занять. Я. Толмачов писав, що навчальні класи колегіуму не опалювалися взимку й від холоду навіть чорнила замерзалиОснование Харьковского коллегиума, нынешней Харьковской духовной семинарии // Молодик на 1844 г. Харьков, 1843. С. 27. Толмачев Я.В. Автобиографическая записка. С. 702.. Про холод у класах згадував і Ф. Луб'яновськийЛубяновский Ф.П. Воспоминания. С. 101.. Така ситуація була характерна для всіх колегіумів. У спогадах про Чернігівський колегіум колишній учень згадував велику аудиторію з грубкою, але зазначав, що її не розпалювалиКулжинский И.Г Воспоминания старинного Черниговского семинариста. С. 188.. Холод вимагав від учнів уміння швидко зігрітися на перерві між заняттями. Завдяки цьому виникло декілька дитячих фізичних рухливих ігор («тісна баба», гра, у якій учні намагаються посунути один одного, сидячи на лаві; «мала куча», коли учні падали на підлогу посередині класу один на одного, створюючи велику купу)Левицкий П. Прошлое переяславского духовного училища. С. 440..
Відомо, що в 1720-1730 рр. бурса Чернігівського колегіуму розташовувалася у двох житлових будинкахПархоменко В. К истории образования на Украине. С. 243.. У Переяславському колегіумі будинок бурси був дерев'яним, знаходився поза стінами монастиряПархоменко В. Очерки истории Переяславско-Бориспольской епархии (17331785). С. 135.; у 1750-ті рр. було збудоване нове дерев'яне приміщенняКраткий очерк истории Переяславско-Полтавской семинарии // Полтавские губернские ведомости. 1862. № 52. С. 434.. У 1782-1783 рр. його перебудували так, що утворилося вісім житлових кімнат, «особлива кухня» та дві комори. Цей комплекс обнесли парканомПархоменко В. Очерки истории Переяславско-Бориспольской епархии (17331785). С. 150.. У повісті В. Наріжного бурса Переяславського колегіуму описується як проста хата під солом'яною стріхоюНарежный В.Т. Бурсак, малороссийская повесть. С. 10.. Кам'яний будинок бурси Харківського колегіуму (замість дерев'яного) будувався у 1770-1773 рр. на пожертви мешканців ХарковаПосохова Л.Ю. Харківський колегіум (ХУШ -- перша половина ХІХ ст.). С. 50.
Я. Толмачов згадував, що у бурсі Харківського колегіуму учні мешкали у чотирьох великих кімнатах. Спали вони на лавах, які стояли біля стін у кімнатах, а також на підлозі. Кімнати рідко опалювалися взимкуТолмачев Я.В. Автобиографическая записка. С. 702. через брак коштів та задля забезпечення протипожежної безпеки. Саме тому в листі до ректора Харківського колегіуму Лаврентія Кордета білгородський єпископ Самуїл Миславський радив зробити у будинку не цегляні груби, а «изразцовые голландские»Преосвященный Самуил, епископ Белоградский. Его письма к архимандриту Лаврентию (1770-1774) // Курск.ЕВ. 1888. № 5. С. 91.. Після того, як у 1803 р. до існуючого приміщення був добудований новий кам'яний флігель, а з учнів стали брати додаткову плату за опалення, у бурсі стало значно тепліше.
Місць у бурсі бракувало для всіх охочих, тож певна частина синів бідних батьків мала шукати приватні квартири. В. Наріжний підкреслив, що бурса створювалася як допомога тим батькам, які за бідністю не могли винаймати квартириНарежный В.Т. Бурсак, малороссийская повесть. С. 10.. Але, як відомо із різних джерел, щоб отримати місце у бурсі, необхідно було докласти зусилля. Той же Я. Толмачов у першій рік свого навчання в колегіумі жив на найманій квартирі, «на отцовском крайне бедном содержаніи». Лише на другий рік за відмінне навчання та поведінку він отримав місце у бурсіТолмачев Я.В. Автобиографическая записка. С. 701.. Звісно, студенти, вихідці із заможних родин, проживали на квартирах, які мали декілька кімнат.
Підкреслимо, що життєвий простір учнів та викладачів православних колегіумів ніколи не обмежувався територією бурси, географія їх проживання виходила далеко за межі навіть центральної частини міста. Тож учні колегіумів щодня пересувалися містом (вихованець Переяславського колегіуму І. Тимківський писав про відвідання базаруТимковский И.Ф. Мое определение в службу. С. 23.). Як уже зазначалося, викладачі-ченці, а також неодружені викладачі жили у спеціальних келіях. Відомі випадки, коли викладачі-ченці проживали у сусідніх монастирях і ходили до колегіумів на заняттяКулжинский И.Г. Воспоминания старинного Черниговского семинариста. С. 189..
До речі, спеціально збудованих приміщень для навчальних закладів (університетів чи колегіумів) було не так багато й у Західній та Центральній Європі. Найстаріші університети розташовувалися у будівлях, які давно не відповідали їх новим розмірам і потребам. Дослідники неодноразово відзначали, що непристосованість приміщень була однією з найбільших вад духовних шкіл Російської імперії не тільки у XVIII, але й у першій половині ХІХ ст. Однак Комісія Духовних училищ, яка вивчала становище духовних навчальних закладів у 1820-ті рр., на тлі загальної картини жахливого стану приміщень семінарій в імперії дійшла висновку, що класи та житлові кімнати Харківської та Чернігівської семінарій перебували у задовільному станіТитлинов Б.В. Духовная школа в России в XIX столетии. Вильна, 1908. С. 336..
Храми також відносяться до простору колегіумів. Храм Іоанна Богослова у Чернігові з'явився на початку XVIII ст.Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн. 2. Чернигов, 1873. С. 128.. Після переведення колегіуму за річку Стрижень учні та викладачі відвідували різні церкви міста, а в 1784 р. була збудована домова колегіумська церква Різдва Христова поруч із будинком колегіумуШафонский А.Ф. Черниговского наместничества топографическое описание. С. 290.. У Покровській церкві Харкова нижній храм був висвячений на честь Трьох Святителів і став колегіумським.
Докласичні університети (коледжі) зазвичай розташовувалися у центральній частині міст. Загальноєвропейською тенденцією, яка особливо виявилася у XVIII ст., стало прагнення вберегти науку і викладання від мирських спокус та життєвої суєти, відділити колегіумську/університетську спільноту від інших городян, а територію навчального закладу -- від міста. Та обставина, що всі православні колегіуми були різною мірою прив'язані до своїх монастирів, надавала їм від початку можливість виокремлюватися на території міста. З іншого боку, низка приміщень колегіумів знаходилися поза стінами монастирів, велике число учнів проживало на приватних квартирах. Студенти Харківського колегіуму відвідували заняття «додаткових класів», які також містилися за монастирськими стінами. Колегіуми ставали композиційними центрами міст, у них відбувалися урочисті події, які привертали увагу городян. Саме тому колегіумський простір можна охарактеризувати як напіввідкритий/напівзакритий. З плином часу, в 1830-і рр. були розроблені «плани місця» для Харківської духовної семінарії, які передбачали розміщення закладу вже на околиці міста, на великій території, де, окрім навчального корпусу, мали постати житловий корпус та службові приміщенняРГИА. Ф. 835, оп. 1, д. 981, 984.. Такі ж тенденції стануть визначальними й для Чернігівської духовної семінарії у ХІХ ст. Тобто семінарський локус, який складався у ХІХ ст., мав вже інші риси.
Святкові дійства у колегіумі та поза його стінами. «Академічні свята» -- колегіумські акти, філософські та богословські диспути -- відомі з перших десятиліть існування православних колегіумів. Диспути були складовою навчального процесу, але на «генеральних» були присутні поважні особи, вони ставали помітними подіями міського життя. За спогадами І. Тимківського, на свята у колегіумі кращі учні з кожного класу читали вірші ректору, архієреюТимковский И.Ф. Мое определение в службу. С. 22.. Водночас студенти і викладачі брали участь у святкових подіях світського і церковного життя міста, скажімо, у святкових богослужіннях. Святкові подорожі архієрея по єпархії (наприклад, для служби у парафіяльних церквах на храмові свята) також відбувалися у супроводі кращих студентів колегіумів. У Переяславському колегіумі для цього відбирали чотирьох богословів, які їхали на ошатно вбраних конях, супроводжуючи карету архієрея -- два попереду і два по бокахТам же. С. 19-20.. Колегіумські хори співали під час церковних служб не тільки у своїх церквах, але й у інших храмах міста.
Студенти та викладачі виступали на різних міських урочистостях з промовами, проповідями, кантами, привітаннями. Ректор колегіуму з кращими учнями вітав губернатора з іменинами, учні виголошували промови, вірші та діалоги декількома мовамиКвика-Основ 'яненко Г.Ф. История театра в Харькове //Квика-Основ'яненко Г. Ф. Твори: в 6 т. Т. 6. К., 1957. С. 163.. Відомо, що викладачі Чернігівського колегіуму, відповідно до «академічних та колегіатських» звичаїв, підготували промову новообраному гетьману Кирилові РозумовськомуНБУВ 1Р. Ф. 301, спр. 655 л, арк. 83.. Дослідження «сценаріїв», описів святкових подій у колегіумських містах, зустрічей знатних персон тощо демонструють, що вони не обходилися без викладачів та учнів колегіумів. Майбутній сенатор Ф. Луб'яновський залишив спогади про зустріч Катерини ІІ та принца Ангальта, яких студенти Харківського колегіуму вітали латинськими промовамиЛубяновский Ф.П. Воспоминания. С. 101-102.. У них, окрім прославляння гостя, йшлося й про «храмы наук», «собор Парнасских муз» та успіхи учнів у науках. У 1791 р. під час зустрічі князя Г. Потьомкіна-Таврійського студенти і викладачі Харківського колегіуму виступали з промовами, кантами і діалогами російською, латинською та грецькою мовамиЛебедев А.С. Белгородские архиереи и среда их архипастырской деятельности. Харьков, 1902. С. 244-245.. Коли у Чернігові у 1781 р. очікували на приїзд «поважних персон» з Петербурга, керівництво міста запропонувало колегіуму розробити «зримые изображения» з емблемами, які планувалося розмістити на тріумфальних брамах. Завдання було виконане, а в їх описах знову зустрічаємо античну символіку. Візуальний ряд єднався з усними привітаннями російською, польською, німецькою, грецькою та французькою мовамиДАЧО. Ф. 679, оп. 1, спр. 1253, арк. 16, 20-24..
Прикметно, що після заснування Харківського університету колегіум неодмінно брав участь у різних святкових подіях міста вже разом із університетом. Під час університетських актів колегіумський хор виконував ораторії і концерти. Г. Пєхотинський згадував про виконання на одному з актів ораторії Гайдна «Створення світу»Пехотинский Г Мое детство. Из жизни маленького певчего // Духовный вестник. 1865. Т. 11. С. 441-442..
Тканина повсякденного життя учнів та викладачів православних колегіумів строката і барвиста. Її осмислення дозволяє не лише відтворити минуле у його неповторності та багатовимірності, але й виокремити певні тенденції, типові моменти. «Академічне повсякдення» учителів та учнів Чернігівського, Харківського та Переяславського колегіумів відображало своєрідну культурну амальгаму, характерну для цих навчальних закладів. На всіх рівнях повсякденного життя православних колегіумів спостерігаємо сприйняття практик гуманістичної школи та європейського докласичного університету, відповідність тим глибинним процесам, які відбувалися у Західній та Центральній Європі. Втім, очевидним є й те, що відбувалося не просто запозичення культурних форм, але й їх успішна адаптація, творче переформатування, поєднання з традиціями місцевого суспільства. Тож православні колегіуми України постали як особливий культурно-освітній феномен, вартий не лише згадки, але й всебічного дослідження.
